Текст:Про зцiлющу воду
В одного короля було три сини. Про найменшого казали, що він дурень, найстарший і середуль¬ший вважалися розумними. Якось король зане¬дужав. Тоді старші сини надумали шукати зці¬лющої води, що допомагає від усіх недуг, і просили батька, щоб дозволив їхати в світи. Наймен¬ший хотів і собі податися з ними, та його не пустили. Але він, нікого не питаючи, взяв свого коня й вирушив у дорогу. Ось заїхав у ліс та й став на роздоріжжі, не знаючи, в який бік податися. Коли де не взявся вовк і каже:
— Зараз я тебе з'їм! А дурень йому: — Як маєш їсти мене, то краще з'їж мого коня. Зліз він з коня, вовк коня й із'їв. А тоді каже: — Якщо зараз не підеш звідси, прибіжить сюди другий вовк, мій брат, і з'їсть тебе! А хлопець йому: — Пішки не піду. Ти з'їв мого коня, от тепер я й поїду на тобі, ти мене повезеш! Сів він на вовка, а той повіз його лісом і завіз аж до вовчого короля, який сидів у бору біля вогнища серед вовчої зграї. Вовчий король і питає хлопця: — Чого ти приїхав до лісу на вовкові, де твій кінь? А він: — Оцей вовк з'їв мого коня в дорозі, коли я їхав шукати зцілющої води для недужого батька. Тоді вовчий король витяг хустинку, гаптовану золотом і сріблом, дав її хлопцеві та й каже: — Сідай знову на цього вовка, що з'їв твого коня, і нехай тепер одвезе тебе до ведмежого короля. Хустин¬ку ж гарненько сховай, вона тобі ще здасться! Вовк одвіз його до ведмежого короля, що теж сидів серед бору біля вогнища, а круг нього багато ведмедів. От і питає хлопця ведмежий король: — Чого тобі треба в цих лісах? Тебе тут ведмеді з'їдять! — Я, ваша вельможність, їду зцілющої води шукати для свого недужого батька! — А, коли так, то я тобі допоможу: візьми цей перстень, надягни на палець, щоб ти про нього не забув. Дам я тобі й ведмедя, поїдеш на ньому до левів, може, там щось дізнаєшся про зцілющу воду, бо ми не знає¬мо, де її шукати. От приїхав хлопець на ведмедеві до левиного короля й питає: — Чи немає у вас зцілющої води? А той і відповідає: — Ні, тут нема, та ми про неї дещо знаємо: знайдеш її за червоним морем, там, де стоїть порожній замок, в якому живе королівна, що ніколи не бачила чоловіка; є там така печера, повна зміїв та гадюк, а в тій печері тече вода, що ти шукаєш. Левиний король відстебнув золоту шпильку, дав її хлопцеві та й каже: — Сховай її добре, вона тобі пригодиться!—та й по¬кликав лева, що мав перевезти хлопця за червоне море. Сів хлопець на лева й приїхав до того замку, в якому жила королівна. Кілька днів пробув він там, чекаючи. Одного дня сталося так, що служниця, вбираючи королівну, якось розірвала її хустинку і пішла з плачем шукати, хто б тут їй зарадив. Почув те дурень, вийшов з кімнати, де ховався, та й каже, що за недовгий час стане в пригоді. Коли служниця знову прийшла, хло¬пець дав їй хустинку, подаровану йому вовчим королем, а розірвану залишив собі. Через кілька днів знов приходить до хлопця та сама служниця й каже, що в її господині зламався перстень, чи не полагодив би він його. — А чого ж?—каже. Служниця віддала хлопцеві перстень, а як прийшла по нього, дав їй перстень, подарований ведмежим королем, а цей залишив собі. Королівна й каже, що ніколи не бачила такого гарного персня, та й питається, хто його зробив. А служниця їй: — Та є тут один, що чекає зцілющої води, ото він і зробив персня. Та ось зламалася в королівни золота шпилька біля пояса; вона звеліла віддати її полагодити. І шпильку хлопець залишив собі, а послав ту, що дав йому король левів. Королівна знов питає: — Хто це мені так гарно все зробив? А служниця: — Та той самий, що чекає зцілющої води. — Хоч я й не повинна дивитися на жодного чоловіка, але цього хотілось би побачити, хоча б крізь троє скля¬них дверей! Покликали хлопця, і став він перед дверима. Побачила його королівна і одразу так вподобала, що наказала відчинити двері й запросила хлопця до себе на вечерю, любо з ним говорила і наостанку дала йому такого зілля, що як кинув він його в печери, де були змії, гадюки й вужі, одразу все те поснуло. Набрав він зці¬лющої води для свого батька й вернувся до королівни в замок. Подарувала вона йому ще чудодійної мазі, що як нею помазати, то вбитий оживе, відрубаний палець приросте, рана загоїться. Дала йому багато грошей, слуг і коней. Тепер можна було їхати додому. От і вирушили в дорогу. їдуть, їдуть, аж натрапляють на заїжджий двір. А тут уже були обидва його брати, які з порожніми руками, без зцілющої води, поверта¬лися до батька. Побачили вони брата й дивуються: — Звідки тут наш дурень узявся? І такий багатий! Виїхав бідний, а тепер везе стільки срібла й золота! А він привітався до братів, звелів господареві дати їм їсти й пити; і побачили брати, що всього в нього у великому достатку. Другого дня рушили всі троє в дорогу. Та слуга помітив, що брати намислили щось лихе, сповільнив ходу й відстав. А в нього була та живильна мазь і гроші. Зцілющу воду віз королевич. Як тільки в'їхали в ліс, старші брати напали на мен¬шого, одрубали йому голову, стягли з коня і закину¬ли в хащі. Лежав там хлопець, поки під'їхав його слуга. Побачивши, що скоїлося, той витяг мазь, помазав своє¬му господареві шию, і враз голова зрослася з тілом. А ті двоє вбивць швидко помчали до батька з украде¬ною в брата зцілющою водою. От один з них подає недужому батькові воду, а другий стоїть трохи позаду, бо як бились вони в лісі, йому одрубали палець. Аж тут раптом під'їжджає найменший брат, живий і здоро¬вий. Старші брати поперелякувалися, але знаку не по¬дають. Батько й каже дурневі: — Бачиш, вони принесли мені зцілющої води, а що ж ти мені приніс? — Батьку, цю воду привіз я! — Як то? А де ж вона в тебе? — Брати вбили мене в лісі та й забрали її в мене. Бачиш, батьку, які в мене рани на шиї. Батько подивився й бачить, що він правду каже. Наостанку ті двоє й самі призналися, а як середульший показав, що в нього одрубано палець, дурень тут йому й каже: — У мене є така мазь, що як змастиш нею рану і прикладеш палець,то він приросте. Не треба й лікаря. По недовгім часі послала королівна слугу, щоб той, хто приїжджав по зцілющу воду, прибув до неї в замок. Половину дороги наказала вистелити килимами. Тоді найстарший брат, наизаздрісніший і найжадібніший, помчав до замку і сказав там, що нібито він брав зцілющу воду. От і пустили його до замку. Та королів¬на догадалась про його лукавство й каже: — Це не ти приїжджав сюди по зцілющу воду! Вернувся він з ганьбою додому. Тим часом найменший подався в дорогу. Приїхав до замку та показав королів¬ні її хустинку, шпильку й перстень, але вона й так одразу його впізнала. От тоді він забрав королівну, привіз до свого батька й одружився з нею, а батько віддав їм своє королівство.