Ведмідь та комар

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Ведмідь та комар


Автор:
Словацкая народная








Язык оригинала:
Словацкий язык



Зустрілися якось ведмідь з комаром. От ведмідь і каже: — Ти, комарю, сідаєш на кожне сотворіння і кров п'єш. То скажи ж мені, чия кров найсолодша. Комар йому:
— А певно, що людська.
Добре. От і вирушив ведмідь по людську кров. Коли зустрічає хлопця:
— Стій! Ти людина?
— Колись буду людиною!—згорда каже хлопець, а сам аж підскочив, начебто враз хотів на людину вирости.
— Ну й підскакуй собі,— буркнув ведмідь.— Яка мені користь з того, що ще тільки буде! Та й пішов далі. Коли зустрічає старця.
— Стій! Ти людина?
— Та був колись людиною!—закашлявся старець та й зігнувся, щоб не видно його було.
— Ну й гнись!—буркнув ведмідь.— Яка мені користь з того, що колись було.
От він іде та й іде, аж стрічає гусара на коні:
— Стій! Хто ти?
— А людина з головою!—гримнув гусар і пришпорив коня.
От ведмідь за ним слідом. Ось-ось дожене. А гусар обернувся та ведмедя з маху палашем! Ведмедеві було не до жартів, то й показав гусарові п'яти. А гусар був не лінивий, зняв карабін з плеча та ще й пальнув по ньому.
От зустрілися ведмідь з комаром знову:
— Твоя правда, комарю, що людська кров найсолодша. Тільки мене більше до неї не занадиш.
— А чого?— сміється комар.
— А того, що з людиною кепські жарти. Я ще й не підступив до неї, а вона як висолопить на мене язик, та такий великий, що й за сажень ним мене дістала, та ще такий гострий, що й до кісток пропекло. Я вже од неї й одстав, а вона як обернеться, та як плюне на мене і, мабуть, що вогняною стрілою шпигонула мене в бік, бо я мало не вмер од болю; ще мені й досі свербить під шкурою.
А комар аж трясеться од сміху з дурного ведмедя. Як не лусне. Але він не лусне. Бо як йому луснути, коли на ньому зовсім нема м'яса. Отож через те він і кров із кожного сотворіння п'є.