Гарна сестра

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Гарна сестра


Автор:
Лужицкая народная








Язык оригинала:
Сербохорватский язык



Жили колись чоловік і жінка, й мали вони хлопчика та дівчинку. Дівчинка була дуже гарна. Як усміхалася, то в неї на вустах розквітала троянда, як чесала коси, то з них сипалися золоті зірки, а як мила руки, то на них вигравали дорогі перли. Коли за якийсь час померла в них мати, а батько взяв собі другу жінку. А та привела з собою свою дочку, та таку погану. Мачуха й зненавиділа чоловікових дітей. От хлопчик, ледве підріс, мусив іти з дому та й найнявся до одного пана за візника. Тільки дуже він журився там за своєю гарною сестрою. З тієї туги дав намалювати її портрет та й повісив у стайні на дверях. І ото, як заходив туди, то був веселий, а як виходив — смутний. Коли ось помітив це його пан та й питає одного разу, чому він веселий, як іде до стайні, а як виходить, то сумний.
Той спершу не хотів нічого казати, а далі й признався:
— Є у мене вдома дуже гарна сестра. її портрет висить у стайні на дверях. Ото як я туди заходжу й дивлюся на нього, то радію, що побачив її, а як іду звідти, журюся, що мушу з нею розлучатися.
Пан і каже:
— Принеси мені той портрет!
Візник приніс. Панові дуже сподобалася дівчина.
— Чи твоя сестра й справді така гарна? — питає він.
— Ще й багато краща!—одказує візник. Пан тоді:
— Бери карету з кіньми й привези сюди свою сестру. Я хотів би з нею одружитися!
От приїхав хлопець додому та й розказує, чого навідався. Як почули ж те мачуха з дочкою, то й собі схотіли поїхати до того пана.
Сіли вони всі в карету та й їдуть. По дорозі треба було переїжджати дуже широку річку. Брат і каже своїй гарній сестриці:
— Не вихиляйся, серденько, з віконця, щоб студений вітер не обвіяв тобі молодого личка!
Сестра ж недочула і перепитала в мачухи:
— Що мені братик каже?
— Щоб ти вихилилася з вікна та подивилась, яка гарна річка.
Дівчина перехилилась крізь віконце, а мачуха й випхнула її з карети в річку. Там стала дівчина качкою та й полетіла собі.
А той пан жде не діждеться свого візника з сестрою. Коли ось прибула карета, він вибіг до неї з палацу та й просить мачушину доньку, щоб усміхнулася. А вона тільки вишкірила свої жовті зуби. Як стала вона чесати коси, то з них порох сипався. А як сказав їй пан помити руки, то аж вода стала чорна.
— Та й брехун же мій візник!—разгнівався пан і питає у мачухи, що йому зробити з хлопцем.
— Повісь його на жердині в комині! Пан так і зробив.
Як стала ніч, прилетіла качечка-сестричка до бідного ув'язненого братика, принесла йому білу сорочку та й зажурилася:
Кря, кря,
мій братику-лебедику,
прилечу я до тебе ще дві ночі
та й більше ніколи!
На другу ніч знов вона прилетіла й знов журиться:
Кря, кря,
мій братику-лебедику,
прилечу я до тебе ще дві ночі
та й більше ніколи!
А сторожа, та, що біля комина стояла, усе чула й розказала панові. От на третю ніч став він сам дожидати, поки прилетить та качка. Прилетіла вона знову й зажурилася.
Кря, кря,
мій братику-лебедику,
прилечу я до тебе ще дві ночі
та й більше ніколи!
Тут пан схопив її за крило та й питає, чи справді нема для неї ніякого рятунку. Тоді качка:
— Мою ніжку окував міцний ланцюг. Як розрубаєш його одним помахом меча, то стану я знов людиною і буду вільна.
Він як рубонув мечем — так і розрубав той ланцюг, і :тала перед ним прегарна дівчина. Як усміхнулася вона — на вустах розквітла троянда, як стала чесати коси— з них посипалися золоті зірочки, а як узялася мити руки — на них так і грали перлини.
Пан дуже зрадів, узяв її за одну руку, брата її за другу, і пішли вони до його покоїв. Далі й питає він у мачухи, що йому тепер зробити. Вона думала, що то він про гарну дівчину, та й каже:
— Прив'яжи коневі до хвоста й вижени в ліс!
— Чого хочеш, хай тобі й буде!
Але гарна сестра попросила помилувати мачуху з її дочкою. Пан тоді відіслав їх обох додому. А сам оженився з гарною дівчиною; брат її став доглядати їхнє господарство і вже більше не журився за своєю гарною сестрою.