Густекова бiда

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Густекова бiда


Автор:
Польская народная








Язык оригинала:
Польский язык



Коли це було, ніхто вже гаразд цього і не знає. Жили в селі Високому два брати. Старшого брата звали Кароль, меншого — Густек.

Старший брат жив у гарному мурованому будинку, мав велике господарство, кілька пар коней, чимало худоби, тримав двох наймитів і наймичку. А Густек жив у глиняній халупі, мав лише клаптик поля, та й те на пагорбі, геть усе всипне камінням. Коняка в Густека була тільки одна, ще й сліпа на одне око, і до того ж ледве ноги тягла. Не диво, що Густекові діти завжди були голодні. Як його нагодуєш таку сім'ю, коли п'ятеро просять їсти? І в господарстві Густекові не щастило: то корова здохне, то свиня, а то раптом перестануть нестися кури, хоч голодні дітлахи щодня чекають не дочекаються тих яєць. Тяжку Густекову долю знали в усьому селі. Якщо комусь не велося в господарстві, завжди казали: Не інакше, як Густекова біда на нього напала. Деякі жаліли Густека: Шкода чоловіка! Працює як віл, а нічого не має. А дехто тільки рукою махав: Ет, нічого не вдієш! Так уже йому судилося! Найменше жалів Густека його брат Кароль, зажерливий і скупий. Завжди він бурчав, завжди нарікав: серце в нього було лихе й безжалісне. Не раз, було, їде Кароль на ярмарок парою ситих коней, а Густек плентається пішки. Та брат-багач задере голову, одвернеться й промине його, ніби й не бачить. Часом Густек заходив до брата щось позичити, але той ніколи нічого йому не давав. То хліб, мовляв, іще не вимолочений, то борошно ще не привезли з млина, то гроші саме комусь позичив... Перестав Густек до нього й заходити. Якось вертався Густек з базару. Проходить повз братову хату, а вона сяє вогнями. На подвір'ї гримить музика — ген луна розлягається. Згадав Густек, що сьогодні день народження Кароля. Забув про всі кривди й вирішив зайти до брата. Заходить, а музика як гримне назустріч! Уздовж усього подвір'я стоять довжелезні столи, на них миски із свининою, курятиною, гусятиною. Навколо столів снують наймити, раз у раз приносять дзбани з пивом. Побіг наймит сказати господареві, що до нього брат завітав, але Кароль не вийшов назустріч, не запросив Густека до столу, а звелів наймитові одвести брата на кухню. Мало не заплакав Густек, хотів уже був піти, коли бачить: на столі в кухні стоять різні страви, а від них такі смачні пахощі линуть, аж дух забиває! І так схотілося Густекові їсти, що й сказати не можна. Схопив він кістку, що перша трапила йому на очі, й вибіг на подвір'я. Сів за стодолою й давай обгризати кістку. На тій кістці — ні м'яса, ні жиру. Та голодний Густек допався до неї, аж засвистіло. Раптом бачить: стоїть перед ним якась постать. Тонка, мов лозинка, голова завбільшки з горіх, а ноги наче соломинки. Людина --не людина. — Ти хто така? — злякано спитав Густек. Я твоя біда! -- тоненько запищала потвора.— Дай і мені трохи погризти кістку, бо з голоду пропадаю. Ти ж бачиш,— каже Густек,— тут і гризти нема чого.— Хіба що залізеш усередину. Залізу! Бачиш, яка я тонка! І біда враз шугнула в кістку. Незабаром Густек почув як вона жадібно там цмокає. «Ой! -- думає Густек.— Як же ти надокучила мені, бридка потворо! Скільки років просиділа в мене на шиї! Але тепер я знаю, що зроблю!» Вийняв він ножа з кишені, відчахнув гілку з тополі, зробив затичку й запхнув у кістку. Ще й каменем прибив зверху. Біда запищала й запросилася, щоб він її відпустив. А Густек і слухати не хоче. Сиди отут, почваро! — каже.— Довго ти мене мучила; нехай я хоч трохи тепер відпочину. Мерщій пішов до тину й закопав кістку під кущем бузку. Відтоді Густекові справи пішли на краще. Корови стали давати більше молока, свині росли, мов із води, кури неслися щодня. Навіть коняка, сліпа на одне око — і та ожила й почала брикати. Потроху вибився Густек із злиднів. Навіть пару коней купив і збудував дім замість своєї мазанки. Старший брат поглядав на Густека заздрим оком. Лихий він був чоловік, немилосердний і нікому не бажав добра. Нарешті не витримав, пішов до меншого брата й заходився хитро випитувати, чому той забагатів. Густек розповів братові все як було. А Кароль слухав і думав собі: «Ні, брате, не будеш ти рівний зі мною! Вже я подбаю, звільню твою біду, хай вона знову тобі на шию сяде». Попрощався Кароль з братом, подався додому і давай копати під кущем бузку біля тину. Вирив кістку й питає: — Густекова бідо, ти тут? — Тут, тут, випусти мене, чоловіче добрий! Кароль витяг затичку з кістки, а біда як кинеться йому на шию, як стисне, як запищить! Мій любий, мій дорогий! Не покину тебе довіку, до самої смерті! Злякався Кароль, почав скидати із себе біду, але де там! Вчепилася так, що й не відірвеш! І Він бігцем до хати й чує: сіло йому щось на спину й душить, важче й важче. І така його втома змагає, наче він цілісінький день працював. Не встиг Кароль відпочити. Тільки-но зібрався йти в поле до орачів, коли чує: біжить пастух і гукає, що найкраща його корова загрузла в трясовині. Побіг багач, притьмом скликав людей; насилу витягли напівживу корову. Тільки повернувся додому, бачить: жінка біжить і гукає з плачем, що одна з трьох свиней зламала ногу. Довелося ту свиню дорізати. Отак і почала хазяйнувати Густекова біда в багачевій хаті. Гинула його худоба, падали коні, вітер зривав дах, ламалися вози в дорозі. Незабаром усе багатство наче водою змило. Тільки вітер свистів у холодній печі та, погукуючи, танцювала біда в порожній коморі. На подвір'ї стояла пара сухоребрих шкап, і порався біля них висхлий, як тріска, Кароль, колись такий багатий і скупий. А Густек порядкував у. своїй господі гарно й розумно. Він пам'ятав, як колись бідував, і помагав усім біднякам, що приходили до нього. За це люди любили й шанували його. Густек дожив до глибокої старості. А коли вмирав, заповів дітям, щоб жили чесно, працювали в згоді й помагали всім, кого спіткає біда та злидні.