Текст:Два брати
В одному селі жило собі два брати. Один багатий, а другий убогий. Багатий, може б, і родичався з убогим, якби не зла жінка,— вона не дозволяла йому з бідним знатись. Сім років минуло, як багатий брат порога не переступив до хати свого убогого брата.
Якось раненько вибрався бідний з візком до лісу по дрова. Жінка дала йому все, що було з їжі в хаті, півхлібини та півгрудки сиру, щоб мав він чим підживитись на роботі. А голодним дітям лишилася дома тільки жменька борошна. Набравши повний візок дров та прив'язавши їх, сів чоловік з'їсти той підполуденок, що дала йому жінка. Тільки взявся він за їжу, з'явився перед ним хлопчик, одягнутий у сіреньку сорочину. Підступився до нього та й каже: — Благослови, боже, нам полуднувати! А вбогий відповідає: — Будь ласка, сідай та попоїж зі мною! І зараз розділив хліб і сир пополам та й дав малому. Той з'їв усмак та й каже: — За те, що ти мене нагодував, загадай мені три бажання. Що схочеш, те тобі й буде, тільки не забувай про найкраще! — Коли так, то слухай, що б мені бажалося. У мене лиха, лайлива сусідка, і вона все, що може, то робить мені на зло. Тільки мої діти поркнуться надвір, вона вже й кричить, жене їх, а коли то й б'є. Дуже б мені хотілося, щоб жила вона зі мною в злагоді. — Так і буде,— мовив хлопчик,— ще сьогодні сусідка твоя прийде до тебе. — Друге,— казав далі вбогий,— є в мене брат, та вже сім років він не був у мене, бо гнівається. Так мені від того прикро, то й хотів би, щоб ми помирилися. — Так і буде,— каже знову хлопчик,— ще сьогодні увечері брат прийде до тебе. Ну, а третє ж що? — А кілька років тому нічого мені не бракувало, мав я всього вдосталь. На горищі в мене є велика скриня. Колись була вона повна збіжжя, а тепер стоїть порожня. От хотілося б, щоб вона була повна дукатів. — І це матимеш, ще перш ніж повернешся додому. Сказав це хлопчик та й зник, а бідний приїхав з візком додому. Жінка вийшла з хати й хотіла забрати з візка дрова. А чоловік каже: — Певно, вам хочеться їсти, й дітям, і тобі, та й я щось перекусив би. Полізь на горище, візьми в скрині жменю дукатів, накупи в корчмі хліба, булок, м'яса та приготуй вечерю. Жінка стоїть як вкопана, і вухам своїм не вірить, не знає, що на те й сказати. А чоловік знову: — Роби, як кажу! — Чи ти вже з глузду з'їхав! Звідки в тій скрині візьмуться дукати! Адже там нема й щербатого гроша! Та чоловік наполягав, мусила жінка лізти на горище.Заглянула в скриню, а там повно дукатів. Загорнула,дивуючись, одну жменю, потім другу, третю і, дуже рада такому багатству, повернулася до хати. Взяла три дукати, найстарше дитя, візок і подалася до корчми. От іде назад, а сусідчині діти побачили, що бідна Валекова везе на візку кілька хлібин і кілька пляшок пива, чвертку волового м'яса, чвертку телячого, булки та багато всякої всячини. Мерщій побігли додому й розказали про все матері. Вона дуже здивувалась, звідки в бідняків такі достатки, і, як стало смеркатися, послала дітей, щоб зайшли із затилля під сусідські вікна й нишком підслухали, що там робиться. Вкинула Валекова м'ясо в горщик, поставила на вогонь, а чоловік і каже їй: — Піди до брата позич кварти. Будемо дукати міряти. Жінка й пішла. Братову взяла така цікавість, що ж це вони мірятимуть квартою, але так їй і не вдалось нічого випитати. А бідні тим часом узялися до роботи: міряли та лічили дукати. — Маємо ми чотирнадцять кварт дукатів,— мовив чоловік.— Пошли тепер котрогось з дітей, нехай віднесе кварту. От віддали кварту братові. Але й того взяла цікавість, навіщо позичали кварту, і він оглянув її пильно з усіх боків. Дивиться, а в шпарці щось блищить. Бере він ножа, колупнув, а звідти й випав дукат. Постукав багач квартою, струснув, і випало ще чотирнадцять золотих дукатів. Тут уже він не стерпів, пішов до брата й гукає: — Як міряв ти, то в мірці зосталося чотирнадцять дукатів, я приніс їх вам назад! А Валек йому: — Та візьми, брате, їх собі, у мене є їх вдосталь. — Звідкіля?— питає брат. І щирий Валек розповів йому про все. А сусідчині діти розказали матері, що бачили у вікно. Лиха сусідка не хотіла повірити й пішла сама до сусідів. Валек прийняв їх приязно, частував щедро і брата, і сусідку. От багатий приходить додому та й розказує жінці все, що чув від брата, як біднякові дісталося таке багатство. Тоді вона й каже: — Е, то, може, він до чортів записався? — Та де там! За шмат хліба й сиру чорт не дав би стільки грошей! Стали вони думати-гадати, що б таке зробити, аби й собі мати стільки дукатів, як в убогого брата. А далі чоловік і каже жінці: — Знаєш що, візьму я завтра хліба й сиру та й подамся на те місце, де був брат. Жінка дала йому на дорогу велику хлібину й дві голови сиру. Коли був він уже в лісі, наклав на візок дров, прив'язав їх та й сів, збираючись перекусити. Тільки витяг хліб і сир, дивиться, аж іде хлопчик, одягнений в сіру сорочечку, як йому брат розповідав, та й каже: — Благослови, боже, нам полуднувати! А багатий відповідає: — Прошу, йди та попоїж зі мною! Малий підійшов, і багач дав йому півхлібини та одну голову сиру. З'їли вони разом підполуденок, а тоді гість і каже: — За те, що ти мене нагодував, можеш загадати троє бажань, і все справдиться! Тільки гляди, не забудься про найкраще. Багатий думав довго, але так і не надумав, чого побажати, от і каже: — Мені б треба з жінкою порадитися. — Добре,— мовить хлопчик,— тобі навіть не треба повертатися сюди з відповіддю. Що собі сьогодні до заходу сонця тричі побажаєш, те тобі й буде. От приходить багатий додому та й переказує жінці всю розмову, що мав у лісі з тим хлопчиком. — А, хто там знає, чи правда це. Ну, та спробуємо! Щоб зараз у нашої сірої корови знову повиростали роги замість позбиваних. Ще вона й не доказала, аж біжить дівка з обори й кричить здалеку, що в сірої виросли гарні, білі роги. Вони до обори,— коли справді, все так і є. Жінка: — А чи міцно ті роги сидять? Підійшла вона до корови, вхопила за ріг, крутить, крутить— той ріг і зостався у неї в руках! Чоловік як розгнівається: — Тільки що виросли, а ти вже й скрутила! Щоб тобі цей ріг до лоба приріс! Тільки сказав, аж так і сталося. Давай вони тягти за нього, смикати, та все даремно. Навіки прикипів. Уже все село збіглось, дивляться, дивуються, тільки ніхто нічого не зарадить. А сонце тим часом уже хилиться до заходу і час збігає. Чоловік зажурився та й думає вголос: — Двоє бажань уже справдилися. Але ще одне зосталось до заходу сонця. Треба рятувати жінку. Тут уся родина кинулась до нього й ну просити, щоб таки порятував. Рад не рад, а змушений був багач погодитися і врешті сказати: — Нехай ріг відпаде! Отак справдилися троє бажань, і вся хитрість багачева не здалась ні на що. А бідний мав усього вдосталь і відтоді жив собі в достатку.