Двоє братiв

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Двоє братiв


Автор:
Польская народная








Язык оригинала:
Польский язык



В одному селі жило двоє братів, багатий та бідний. Багатий брат, може, й зайшов би часом до бідного, та лиха жінка йому цього не дозволяла. Отож брати не бачилися аж сім років.

Якось пішов бідний брат з візочком до лісу по дрова; жінка дала йому півхлібини й півголовки сиру з собою, а для голодних дітей залишилась пригорща борошна. Коли бідняк нарубав дров, наклав їх на візочок і прив'язав мотузкою, він сів на колоду, щоб підснідати. Вийняв з торбини хліб та сир і заходився їсти. Аж тут підходить до нього низенький чоловічок у чорній одежі й просить: — Дай і мені. Бідняк відказує: — їж на здоров'я. І, поділивши хліб та сир пополам, дав чоловічкові. Той із смаком усе з'їв, а тоді озвався: — За те, що ти мене нагодував, я виконаю троє твоїх бажань. Тільки ж не забудь — проси найкращого. — Ось тобі мої бажання! — відповів бідняк.— Є в мене сусідка; вона завжди все на злість робить. Ледве мої діти вийдуть у двір — вона жене їх, б'є і лає. То хай вона живе зі мною в згоді. — Гаразд! — кивнув головою чоловічок.— Твоя сусідка сьогодні прийде до тебе в гості. — А ще я маю брата, який уже сім років до мене не заходить. Хочу, щоб він зі мною помирився. — Буде так, як ти хочеш. Брат твій сьогодні ввечері прийде до тебе. Ще чого тобі треба? — Ось чого. Кілька років тому мав я всього вдосталь. А тепер стоїть у мене на горищі велика скриня, порожня-порожнісінька. Колись вона завжди була повна жита. То я хотів би, щоб у ній тепер було повно грошей — золотих дукатів. — І це матимеш, раніш навіть, ніж додому повернешся. Сказавши це, чоловік у чорній одежі зник. Покотив бідняк свого візочка з дровами до хати. Вийшла жінка, хоче допомогти дрова позносити, а він і каже: — Певне, тобі й дітям хочеться їсти, та й я зголоднів. Полізь на горище, візьми там із скрині пригорщу дукатів та купи в корчмі хліба, м'яса й різного питва. Приготуй добру вечерю. Жінка аж остовпіла, стоїть, і не знає, що на це казати. — Чула? Лізь на горище, бери дукати. А вона: — Чи ти не здурів? Звідки в тій скрині дукати? Адже в ній і ламаного гроша немає. — Роби, що я кажу! — гримнув чоловік. Полізла жінка на горище, відчинила стару скриню, бачить — там справді повно дукатів. Набрала вона одну, другу й третю прогорщу, а сама й слова від радості вимовити не може. Відлічила три дукати, взяла візочок і пішла до корчми купувати паляниці, м'ясо та питво. Діти сварливої сусідки бачили, як вона везла візочком кілька паляниць, пляшки пива, свинину й телятину. Вони побігли й мерщій розповіли про це матері. Та дуже здивувалася і, ледве смеркло, загадала дітям піти під вікна послухати, про що там у бідняків розмовлятимуть. Коли жінка поставила в піч горщик із м'ясом, чоловік їй каже: — А піди-нс до брата, позич у нього мірку, будемо міряти дукати. Жінка пішла, позичила. Братова дуже здивувалася, що то бідний брат хоче міряти. Переміряв бідняк із жінкою гроші, полічив. — Ну, мовив,— є в нас чотирнадцять мірок дукатів. А тепер хай котресь із дітей однесе ту мірку братові. Взяв багатий брат мірку й думає: «Що ж вони там таке міряли?» Дивиться — а в мірці в шпаринах щось блищить. Колупнув ножем, бачить: дукати. Постукав — викотилося аж чотирнадцять дукатів. Тоді багача взяла ще більша цікавість. Прибіг він до брата, гукає: — Ви, мабуть, гроші міряли! В мірці залишилося чотирнадцять дукатів. Я їх приніс. А бідняк відповідає: — Залиш їх собі, брате. В мене є досить. — Звідки?! — здивувався багач. Бідняк оповів йому всю пригоду. Лиха сусідка не повірила своїм дітям і сама побігла до сусідів. Бідняк щедро почастував і її, і свого багатого брата. Багач повернувся додому й розказав жінці про все, що бачив і чув. А жінка йому: — Е, то він, мабуть, чортові продався. — Та де там! А вона знов своє: — За самий лиш кусень хліба й сиру чорт ніколи стільки не дасть. — Знаєш що, я теж піду завтра на те місце, де брат був. Жінка дала йому велику хлібину й дві головки сиру. Коли він наклав уже дровами візок і заходився їсти, з'явився чоловічок у чорній одежі й гукає: — Дай і мені. — Прошу, беріть! — радо каже багач. І дає йому півхлібини та головку сиру. Чоловічок з'їв і до нього: — За те, що ти мене нагодував, я виконаю троє твоїх бажань. Будь певен — вони справдяться. Тільки гляди — побажай найкращого. Багач не зміркував одразу, чого просити, й мовив: — Я б хотів порадитись із своєю жінкою. — То йди додому й радься. Не треба навіть повертатися сюди з відповіддю. Що собі до захід сонця тричі побажаєш, те й збудеться. Повернувся багач додому й розповів жінці, яке диво було з ним у лісі. — Та хто там знає, чи правду той чоловічок казав? Ось давай лишень спробуємо: побажай, щоб у нашої сивої телички, яка поламала собі роги, вони знову повідростали. Ледве багач цього побажав, приходить з хліва наймичка й каже, що в телички виросли гарні білі роги. Побігли багач із жінкою до хліва, дивляться — справді виросли роги. А жінка знов своє: — Коли б тільки ці роги не поламалися. Сіпнула за ріг, а він у неї в руках і залишився. Чоловік розгнівався та як гримне: — Ледве ті роги повиростали, а ти вже один зламала! Щоб він тобі до голови приріс! Вмить так і сталося: приріс жінці ріг до голови. Хотів чоловік його відірвати, смикав, смикав — усе марно! Позбігалися люди, дивуються на таку чудасію, сіпають за ріг, тягнуть— не відривається... Сонце вже хилилося до заходу. Багач і каже сумно: — Двоє бажань вже здійснилося. Я знаю тільки один спосіб зарадити лихові, перше ніж сонце зайде. Жінчина рідня напосілася, щоб він того способу вжив. Чоловік гримнув з люттю: — Хай цей ріг відпаде! Ріг ту ж мить відпав. Але багача взяв розпач, що він такого облизня спіймав. Він утік геть з хати й подався світ за очі. А сварлива жінка, мабуть, чекає його й досі.