Текст:Дід, баба та курочка-ряба
Був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять.
Стоїть дуб.
— Двері, двері, чого ви рипите?
— Поспускай гілля, то скажу.
Дуб і поспускав гілля.
— Як же, — кажуть, — нам не рипіти, був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав.
Іде баран води пити:
— Дубе, дубе, чого ти гілля поспускав?
— Збий собі роги, то скажу.
Він взяв і позбивав.
— Як же мені не поспускати: був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив.
Прийшов баран до річки.
— Баран, баран, чого ти роги позбивав?
— А стань крив’яною, то скажу.
Річка стала крив’яною.
— Як же мені не позбивати: був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала.
Приходе до річки попова дівка, тарілки мити.
— Річка, річка, чого ти крив’яною стала?
— А побий отой посуд, то скажу.
Дівка і побила.
— Як же, — каже, — мені крив’яною не стати: був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуд побила.
Прийшла дівка додому, а попадя діжу вчинила.
— Чого ти, — пита, — посуд побила?
— А порозкидайте цю розчину по хаті, то скажу.
Порозкидала попадя розчину, дівка і каже:
— Як же мені не побити: був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуд побила, попадя розчину по хаті порозкидала.
Приходе піп:
— Що це ти наробила?
— А одріж косу, то скажу.
Піп узяв та й одрізав.
— Як же мені не порозкидати: був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуд побила, попадя розчину по хаті порозкидала, піп косу одрізав.