Текст:Дiвчина i мрець
Був собі Ясьо і Кася, і вони ся дуже обоє любили. Але Яся віддали до войська, а вона ся зістала. Чекає і рік, і два, і три, і десять літ, а Яся нема. І вона
сидить, плаче і плаче собі, так чекає на Яся…
Приходить старенька бабуня і каже:
— Чого ви, панунцю плачете? А вона їй говорить:
— Я плачу за тоє, бо я мала чоловіка, а єго нема… Баба каже:
— Панунцю, візьміть полумисок, наплачте сліз. Возьміть муки, спечіть паляницю з тими слізьми.
А Кася проситься:
— Може, ви, старенька бабуню, може, ви мені того не порадите?
— Не бійся, зара прийде!
Вона спекла вже тово, як чує — вже Ясьо їде на своїм сивім коні під вікном.
Ясьо приїжджає, каже:
— Відчини, Касю! Вона відказує:
— Чекай, мій Ясю!
Відчинила ему, він приходить, а вона положила ему свячені книжки рахувати. Ясьо каже:
— Забирай то, Касю, звідти! Збирайся, Касю! Збираються, з хати виходять, стоїть сивий кінь.
— Сідай, Касю!
Посідали і їдуть дорогою, Ясьо ся питає:
— Ані кури не співають, ані гуси не ґиґають, іно злі люди по світі літають. Не боїшся, Касю?
— Не боюся.
І знов те саме другий раз, і третій раз те саме.
Аж"приїжджають на цвинтар, і гріб розтворився. Ясьо каже:
— Йди, Касю, наперед.
— Ні, ти йди наперед!
Він взяв її за фартушок і пішов наперед. А вона взяла фартушок відчепила і стала втікати. Втікає, аж забігла в ліс. Дивиться: світиться світло. Прибігає — там мрець лежить у тій хатині. Кася зачинилася в тій хатині, залізла на п'єц, взяла собі лямпу і книжку, читає. Вона мала на собі пацьорки посвячені.
По якімсь часі щось прилітає:
— Уставай, мерлий, будем живі дерти!
Став їден звідтамти перти, а другий звідси на той п'єц. А півень:
— Кукуріку!
Той з тамтого боку смолою розіллявся, а другий з другого — і вже.
Прийшов ксьондз, дівчину висповідав, і вона умерла в тій хатині.
Записано Осипом Роздольським у с. Берлин (сучасної Львівської обл.), у Ілька Гниди в грудні 1894 р.
Стиль запису збережено.