Золота дівнина з яйця

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Золота дівнина з яйця


Автор:
Словацкая народная








Язык оригинала:
Словацкий язык



За давніх-давен у якомусь англійському місті жив собі король, і був у нього одним один син, що звався Сенпетер.
Як прийшла йому пора женитися, то він і сказав батькові, що хоче собі за дружину таку дівчину, що не було її ще ні під сонцем, ні при місяці, ані на вітрі, ані під зоряним небом! От і йде він такої шукати.
Випросив у батька одного челядника за товариша собі та з ним разом і пішли. Мандрували вони лісами, й горами, й долинами. Коли ж трапилась їм на високій горі стара бабуся.
— Добрий вечір, бабусю!
— Доброго здоров'я! Ану візьми он виделки й підопри мені повіки, щоб я роздивилась, хто ти за один! А-а, здоров був, Сенпетере з Британії! А чого тобі треба?
— Прошу вас, паніматко, розкажіть мені, чи не траплялось вам такої дівчини, що не було її ще ні під сонцем, ні при місяці, ані на вітрі, ні під небом зоряним. Бо такої шукаю собі дружини.
— Такої я й не знаю, найясніший королевичу, та на ген тій горі живе моя сестра, то, може, вона знає. Вона й навчить тебе, як і що треба робити!
От пішли вони далі. Увечері приходять до другої баби:
— Добрий вечір, бабусенько!
— Доброго здоров'я! А де ви тут узялися? Візьми он виделки й підопри мені повіки! А-а, здоров, здоров, Сенпетере!
— Бабусю, чи не чули ви про таку дівчину, що ще ніколи не була ані під сонцем, ні при місяці, ані під небом зоряним, та й вітер ніколи її не обвівав?
— Знаю, дітоньки мої! Є тут на одній луці крива верба, під тією кривою вербою сидить курка, а під тією куркою троє яєць. Хто о дванадцятій годині здобуде звідти яйце, той матиме собі гарну золоту дівчину!
От пішли вони до тієї курки. О дванадцятій годині королевич узяв одне яйце, а хлопець узяв двоє. А та курка як зніметься полум'ям за ними. Давай вони щодуху тікати, аж поки до тієї старої добулися. А як прийшли до старої, вона й каже:
— Сину мій, як зайдеш ти у дорогий шинок, то загадаєш, нехай дадуть триста страв. Бо коли ні, не буде добра, помре твоя дівчина та й годі.
От пішли вони знов горами й долинами, коли приходять до якогось міста. Аж бачать там дуже дорогий шинок. Королевич і каже до хлопця:
— Піди спитай, чи дадуть нам триста страв. Шинкар сказав, що дадуть. Як приготував обід, покликав королевича:
— Ну, все готове, що ви загадали.
Шинкар думав, що сюди прийде сила людей, коли їх прийшло двоє. Королевич ізнов питає шинкаря, чи все готове. Шинкар каже:
— Уже все на столі!
Тоді королевич засунув руку в кишеню й вийняв яйце, узяв ножик і розрізав. Аж тут вискочила з яйця дівчина, золота з голови до п'ят. Подивилась на ті столи — бачить, аж не вистачає двадцять страв. Вона тут і померла. Королевич з переляку не знав, що й робити. Тоді взяв шаблю, а хлопець багнета, вийняли дошку з підлоги й положили її туди, а самі — з шинку. Принц і каже:
— Слухай, хлопче, я вертаюсь, там під куркою ще двоє яєць, піду візьму одне хоч би мав пропасти!
— Не підете, бо я для вас узяв одне яйце. Але віддам його вам хіба що в нашому краї.
— Не вірю тобі, покажи.
Хлопець і показав. От ідуть вони далі горами й долинами. І прийшли знову до якогось міста. Коли бачать великий шинок.
— Гей, господарю, чи знайдеться у вашому шинку триста страв?
Шинкар сказав, що знайдеться. Мерщій зібрав куховарок і зготували обід. Тоді він наставив столів-столів, бо думав, що прийде обідати ціле військо. Поставив страви на столи та й каже:
— Ну, вже все є!
От королевич бачить, що всього дуже багато:
— Ну, всього є вдосталь, розбиймо яйце!
Хлопець не боронив. Королевич схопив ножа, розрізав яйце, й вискочила з нього золота дівчина. Увесь шинок так і засяяв, неначе зайнявся! А дівчина як глянула, бачить,— не вистачає десять страв, вона впала й померла. Поховали вони і цю, другу, під підлогою. А принц і заплакав. Коли виплакався, хлопець йому й каже:
— Не плачте, ще є одне яйце, але віддам його вам хіба що в нашому краї.
От і пішли вони далі.
Приходять у свій край та й зупинилися в одному великому місті. Хлопець пішов до шинку та:
— Пане шинкарю, чи знайдеться у вас триста страв і щоб усі були різні?
— Про мене, хоч і чотириста, й, звісно, кожна буде інша.
От шинкар уже робить, що може, а королевич із хлопцем собі посідали за стіл. Став шинкар страви носити, на довгі столи розставляти, й на кожній тарілці інша страва.
— Чи все вже?— питається королевич.
— Все!
— Ну, хлопче, візьми яйце та розріж!
Розрізав хлопець яйце, й вискочила з нього золота дівчина, що шинок так і засяяв увесь, мовби полум'ям узявся. Обняла вона королевича та й каже:
— Буду твоя аж до смерті!
Далі взяла ложку й з кожної тарілочки покуштувала. Дуже зрадів королевич, що здобув-таки собі золоту наречену. От зібралися вони додому. Ще було їм день мандрівки. Потомились дорогою. Аж прийшли до якогось маєтку. Попоїли собі хліба з молоком та й пішли в сад спочити, бо була велика спека. Королевич з хлопцем і поснули. Та золота дівчина не спала. Коли це прийшла до неї стара господиня маєтку та й каже:
— Ласкава принцесо! Ходіть побачите, які в нас гарні троянди в саду!
От і пішла вона з старою. Приходять до криниці, дівчина й питає:
— Що це таке?
— Це в нас глибока криниця. Як одне відро йде вниз, то друге вгору,— каже стара.
Цікава принцеса глянула в криницю, а стара її за ноги та й укинула у воду. Упала сердешна в криницю й зробилася золотою рибкою.
А стара що намислила? Була вона дуже багата, то й вбрала свою дочку в дорогі шати й поставила її перед королевичем. А той ні про що й не здогадався. Тільки хлопець запримітив, що то не золота дівчина з яйця, та боявся що-небудь сказати королевичеві. От і пішли вони далі, а хлопець усе мовчить. Коли прийшли додому до батька. Королевич одружився з тою дівкою з маєтку, й за сім років мали вони синочка. Та вернімось лишень трохи до криниці. Захотілося старому королеві напитися з тієї криниці води, бо була добра й холодна. Послав він по воду того хлопця. От одне відро догори, а друге донизу. Набралося відро води та й зачерпнуло золоту рибинку, а це ж була та дівчина з яйця! Понесли рибинку королю, щоб її засмажити на обід. А то була така рибина, що ніхто в світі такої не бачив. Зараз же узялися її смажити для короля. Хлопця щедро обдарували. Коли ж чистили рибину, прийшла на кухню стара. Вона була за няньку в королівського онучка. От стара так і вхопилась за живіт, мовляв, хто цієї риби покуштує, враз помре. Узяли рибину і всю луску, що з неї начистили, та й кинули на вогонь. А одна лусочка і впала в шпарку між дошками. От рано замітає хлопець хату і вимів ту лусочку з рибини та й разом із сміттям викинув на гній. Коли ж за ніч виросла там золота груша, а на ній груш — аж до землі гнуться!
Устає вранці старий король і дивиться у вікно, що це засяяло в його дворі. Та так зрадів, що виросло йому на старість таке дерево. Як угледіла ж стара ту грушу, перелякалася та й каже своїй дівчині:
— Як не викопаємо цієї груші, то пропащі ми! Це, дочко, та панна, що я її в криницю вкинула!
Зараз-таки загадала вона викопати грушу і спалити. Коли ж знявся вітер, як та груша падала, і одна трісочка відскочила за браму.
А йшла собі баба стежкою. Найшла її, принесла додому й почепила на цвяшок. А трісочка й промовила людським голосом:
— Ой, матінко, я вже так зголодніла, сім років не їла! Баба стрепенулася: хто ж то її погукав? Оглянулася та й жахнулась, бо на цвяшку, бачить, золота дівчина на хустці висить.
— Ой, мамо, буду вже я вас до вашої старості доглядати, тільки дайте мені чогось попоїсти!
Було в старої одне варене яйце, то вони його і з'їли двох. Тоді вже дівчина й каже бабі:
— Матінко, треба нам заробити трохи грошей, то оддайте мене на фабрику!
Та й пішла дівчина робити на фабрику. Дала їй стара хустку на голову, одягла її й випровадила на роботу. От робить вона перший день. Аж прийшов молодий король подивитися на фабрику. Вона сиділа скраю. Король так і став:
— Дівчино моя, де ти тут узялася? Такої краси я ще ніколи не бачив. Ану скинь оцю хустку!
— Ой, не скину, бо в мене голова нечесана!
Не хотіла показуватися, що вона — золота дівчина. Король од неї пішов до другої, до третьої, аж до тисячної та й вернувся додому.
На другий день прийшов молодий король щонайперше до бідної дівчини, котра стару утримувала і сім років нічого не їла, через сім років одне яйце удвох із бабою з'їла. Прийшов він до неї й каже:
— Дівчино моя, голубонько, що тобі снилося? Вона зітхнула й каже:
— Ой, боже мій, що мені снилося? Ви мені, королю, снилися! Якби ви мій сон вислухали, то й заплакали б. Але я не розкажу вам його, бо він довгий. Король наполягав, і вона говорила далі:
— Коли ви були молодий, то сказали батькові, що хочете оженитися і хочете тільки таку панну взяти, що не було її ще ні під сонцем, ні при місяці, ані на вітрі, ані під небом зоряним. Старий король тоді так і завмер, бо боявся, що ніколи не побачить свого єдиного сина, як підете з дому.
Молодий король сказав:
— Ой, дівчинонько, то такий гарний сон, ану ж розкажи далі.
— Добули ви одну гарну дівчину, котрій рівні не було на цьому світі, та не встерегли!
А далі розказала все, що з нею сталося, немовби їй те снилося.
Молодий король вислухав той сон, і пізнав він, що вона його справжня дружина, взяв її за руку й повів до палацу.
Рано він покликав свою підкинуту жінку з її матір'ю. Сіли вони всі до столу. Погукав він двадцятьох чотирьох радників і каже їм:
— Якої кари заслужила б та людина, котра б нас двох розлучила?—та й показав на себе й на жінку.
Його жінка сказала, що така людина негідна, треба залізного коня розпалити й на нього її посадити, щоб загинула. Тоді король сказав:
— Жінко моя, чого собі захотіла, те й матимеш. Схопили несправжню дружину з її матір'ю та й посадили їх на вогненного коня. Так обидві й згоріли. А королевич привів із світлиці свою кохану дружину, що була сім років заклята, і все засяяло од її краси.