Лисиця та рак

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Лисиця та рак


Автор:
Украинская народная








Язык оригинала:
Украинский язык



Бiжить лисичка полем. Добiгає до рiчки, аж дивиться — рак вилiз з води на камiнь та клешнi точить, щоб rocтрiшi були.
_ Здоров був, раче! — каже йому лисичка.- 3 тим днем, що сьогоднi! Це ти, мабуть, до косовицi го-туешся, що клешнi об камiнь гостриш?
Поздоровкався i рак та i каже:
— Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостришi були.
А лисичка тодi йому:
— Тепер я бачу, чого з тебе люди смiються, розказуючи, як ти сiм лiт по воду ходив, та й ту на порозi розлив! Як його ходити, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!
— Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побiжим наввипередки. Я тобi ще на один скок уперед ходу дам. Бiжим до тiєї осички, що стоїть онде на узлiссi.
— Як так, то й так,- каже лисиця.
Повернулась до лiсу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бiгти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, пiдiбгiв усi вiсiм своїх нiг та й гукнув:
— Но!
От лисичка i подалась вподовж поля. Добiгає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чим-чикуе, аж чує позад себе:
_ Та й заварилась ти, лисичко! Я вже i на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибiжиш.
Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила:
— Чи то ж видано! — каже.
I бiльш не смiялася з рака.