Текст:Мудрий наймит
Був собі господар, і мав наймита. Та й вислав того наймита в поле орати. І мав він пса, той пес називався Петрушка. Як ішов наймит орати, то господар дав ему хліб, і сказав:
— Поїш сам, накорми Петрушку, і цілий додому принеси.
Сів у полі той наймит їсти, Петрушку від себе нагнав, нічого єму не дав. Взяв той хліб, розрізав, м’якушку витягнув, з'їв, а шкірки до купки кілочками збив, і вже несе цілий хліб до дому.
А Петрушка був злий на наймита, що той єму їсти не дав, то у вечір, коли йшли додому, то загнав єму воли на пліт, на коли, і всі воли поприбивалися на тих колах.
Прийшов наймит додому і каже до господаря:
— Дали мені такого наймита, що всі воли позаганяв на коли. То може ви, господарю, гніваєтеся?
А господар каже:
— Та ні, нема за що.
А в них була така угода, що якщо наймит за що буде гніватися на господаря, то той єму носа відріже, і навпаки — якщо господар на наймита, то той тому відріже носа.
У неділю господар з господинею пішли до церкви, і мали привести додому гостей. Наказали кухарці напекти, наварити, а наймитові — зарізати вівцю. А той господар мав вівців цілу череду.
— Котра вівця на тебе буде дивитися, тогу заріжеш. Пішов наймит до хліва, а на него всі вівці дивляться. То й він всіх порізав. А щ< господар казав:
— Закришиш до того м’яса цибульку і петрушку. То він взяв, зловив пса, Петрушку, і кицьку, що звалася Цибулька, і покришив м’яса.
Прийшли господарі з гостями додому, і питаються наймита:
— Чи зарізав вівцю?
— Зарізав, — каже наймит. — Але я всіх порізав, бо вони всі на мене дивилися
— Укришив петрушку й цибульку? — питається той господар.
— Та, зловив Петрушку, забив і укришив, а Цибулька на печі лежала, то я її укришив.
Схопився господар за голову:
— Що ж ти наробив? Яку ти петрушку й цибульку укришив? " То може ви, господарю, гніваєтеся? — наймит питає. А господар не хоче носа позбутися, то й каже:
— Нема за що гніватися.
Та й думають господар з господинею, що робити з тим наймитом, бо він вже і багато шкоди наробив. Та й каже господар:
" Ти, жінко, будь удома, а я йду до корчми, нап’юся.
А ніч була дуже темна, ніц не видно, і болото велике надворі. І сказав він найм щоби той зробив на вулиці сухо й видно, як він буде п’яний йти з корчми.
Та й пішов до корчми і каже:
— Ходіть додому господарю, вже сухо й видно.
Господар вийшов: і сухо, і видно. Але дивиться — то ж єго стодола горить! Прийшов він додому і каже до наймита:
— Що ж ти мені наробив?
— А, — каже наймит, — що я мав робити, як ви сказали, щоб було сухо й видно? То, може, ви гніваєтеся?
А господар вже не витримав:
— Та як мені не гніватися, як ти мені такої біди наробив? То тоді наймит відрізав тому господареві носа, взяв гроші, що заробив, і пішов собі. На тому й усе.
Записано Осипом Роздольським у с. Берлин (сучасної Львівської обл.), від Антошка Мороза, в 1894 році.
Стиль запису збережено.