Пан коцький

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Пан коцький


Автор:
Украинская народная








Язык оригинала:
Украинский язык



В одного чоловiка був кiт старий, що вже не здужав i мишей ловити. От хазяїн його взяв та вивiз у лiс, думає : «Навiщо вiн менi здався ? Тiльки дурно буду годувати. Нехай краще в лiсi ходить.»
Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:
— Що ти таке ?
— А вiн каже:
— Я — пан Коцький !
— Лисичка каже:
— Будь ти менi за чоловiка, а я тобi за жiнку буду.
Вiн i згодився.
Веде його лисичка до своєї хати, — так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
От якось зайчик побачив лисичку та каже їй:
— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвiтки.
А вона йому:
— Є у мене тепер пан Коцький, то вiн тебе розiрве!
Заєць розказав за пана Коцького вовковi, ведмедевi та дикому кабановi. Зiйшлись вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького, — та й кажуть:
— А зготуємо обiд !
I взялися мiркувати, кому по що йти.
Вовк каже:
— Я пiду по м’ясо, аби було, що в борщ.
Дикий кабан каже:
— А я пiду по буряки i картоплю.
Ведмiдь:
— А я меде принесу заїсти.
Заєць:
— А я капусти.
От роздобули вони всього, почали обiд варити.
Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обiд пана Коцького.
Ведмiдь каже:
— Я не пiдбiжу, як доведеться тiкати.
Кабан:
— А я теж неповороткий.
Вовк:
— Я старий уже i трохи недобачаю.
Тiльки зайчиковi й приходиться.
Прибiг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибiгає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках бiля хати, та й питає його:
— А чого прийшов ?
Вiн i каже:
— Просили вовк, ведмiдь, дикий кабан i я прошу, щоб ти прийшла зi своїм паном Коцьким до нас на обiд!
А вона йому:
— Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо вiн вас розiрве.
Прибiгає зайчик назад та й хвалиться:
— Ховайтеся, казала лисичка, бо вiн як прийде, то розiрве нас!
Вони й почали ховатися: ведмiдь лiзе на дерево, вовк сiдає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик стрибає у кущ.
Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а вiн побачив, що на столi м’яса багато, та й каже:
— Ма — у!.. Ма — у!.. Ма — у!..
А тi думають: «От, вражого батька син, ще йому мало! Це вiн i нас поїсть!»
Вилiз пан Коцький на стiл та почав їсти, аж за вухами лящить.
А як наївся, то так i простягся на столi.
А кабан лежав близько стола у хмизi, та якось комар i вкусив за хвiст, а вiн так хвостом i крутнув; кiт же подумав, що то миша, та туди, та кабана за хвiст!
Кабан як схопився та навтiки!
Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмiдь сидiв. Ведмiдь як побачив, що кiт лiзе до нього, почав вище лiзти по дереву, та до такого долiз, що й дерево не здержало — так вiн додолу впав — гуп! — та просто на вовка, — мало не роздавив сердешного.
Як схопляться вони, як дременуть, то тiльки видко; а заєць i собi за ними — забiг не знать куди … А потiм посходились та й кажуть:
— От який малий, а ледь-ледь нас усiх не поїв!