Покарана хитрiсть

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Покарана хитрiсть


Автор:
Польская народная








Язык оригинала:
Польский язык



Якийсь заможний пан з-пiд Ольштина полював колись сам один у лiсi, що сягав далеко-далеко. В тому лiсi посеред галявини була велика яма, вирита на вовкiв. Пан iшов через галявину й ненароком упав у яму. Як же вiн злякався, коли побачив, хто в тiй ямi! А там уже сидiли ведмiдь, здоровенна змiя та кiт. Кожен iз жахом дивився на iнших. Отож пан i собi притулився до стiнки та й ну гукати, благаючи допомоги. Гукав аж три днi-все даремно. Лиш на четвертий день наймит Мiхал прийшов у лiс рубати дрова й почув голос iз ями. Вiн пiдiйшов до ями й питає:

- Хто там? А заглянути в яму не можна, бо вона прикрита хмизом, та, нiде правди дiти, вiн i злякався дуже. Пан упiзнав наймита з голосу. - Це я, твiй пан! - гукнув вiн.- Я впав до вовчої ями. Допоможи менi вилiзти. Ось побачиш, як я тобi вiддячу. Мiхал вiдшукав довгу жердину, опустив у яму. Чує - хтось за неї схопився. Почав Мiхал тягти й на превелику силу витяг жердину назад. I що б ви думали - кого вiн побачив? Не свого пана, а величезного кудлатого ведмедя, який щодуху чкурнув у хащу. Бiдний Мiхал затремтiв з переляку, бо подумав, що то чорт його кликав, а потiм обернувся на ведмедя. Мiхал хотiв був уже тiкати, коли знову почув з ями голос: - Не кидай мене тут, Мiхале, любий! Змилуйся! Я знаю - ти хочеш одружитися. Справлю тобi гарне весiлля, тiльки допоможи менi вибратися з ями. Почув це Мiхал, усмiхнувся. Хоч i не вiрив, що то його пан, але вирiшив спробувати ще раз. Обережно встромив жердину до ями - й зараз же почув, як щось дряпаеться по нiй. Потяг Мiхал жердину, i здалося йому дивним, що пан такий легкий. Аж тут iз ями вискочив кiт, нявкнув i шугнув у кущi. - Ой лишенько! Це був напевне диявол. У цiй ямi, мабуть, сидять самi чорти. Вiн уже хотiв був тiкати, коли пан заблагав i залементував: - Не кидай мене, Мiхале, любий! Надходить нiч. Я вмру вiд страху, голоду й холоду. Подарую тобi цiле господарство й купу грошей, якщо ти мене врятуєш. Мiхал знову встромив жердину до ями. Але цього разу з жердини iз сичанням сприснула змiя i зникла в травi. Чую людський голос, а з ями вилазять дикi звiрi!> - зчудувався Мiхал. Вiн кинув жердину на землю, але пан так благав i кричав, що шкода було слухати. - Змилуйся! Змилуйся! Опусти сюди жердину! Тепер уже в ямi немає нiкого, крiм мене. Вiддам тобi весь свiй маєток i всi грошi, якщо врятуєш менi життя. Якщо це справдi пан i я його врятую, буде вiн менi вдячний до самiсiнької смертi, - подумав Мiхал. - Може, навiть i не вiддасть усього маєтку, але грошенят таки вiдсипле>. Намордувався Мiхал добряче, бо пан був товстелезний i важкий. Та ледве ступив на тверду землю, як зараз же гримнув: - Ти, дурню! Чого так довго вовтузився? Я мало з голоду через тебе не вмер. Мiхал перелякався не на жарт. Мерщiй вийняв з кишенi окраєць житнього хлiба, що взяв собi на вечерю, й вiддав пановi. Трохи пiдживившися, пан важко сперся на Мiхала й поволi рушив до свого маєтку. А як став на порозi, сказав Мiхаловi: - Ну, тепер ти вже менi не потрiбний. Iди собi. Взавтра рано-вранцi наймит подався до панського двору. <Може ж таки щось дасть менi на весiлля>,- думав вiн. Зайшов у двiр i каже слугам: так, мовляв, i так. - Чого ж тобi треба вiд нього? - питаються слуги. Мiхал розповiв, як урятував пана з вовчої ями. Слуги почали смiятися та лаяти його. Не один думав: <Якби це я знайшов - отам би й кинув у ямi. Нехай би його вовки з'їли>. Бо ж пан був лихий i недобрий. Нарештi хтось iз слуг пiшов до нього й сказав: - Там, ясновельможний пане, прийшов чоловiк, який вас учора витяг iз ями. Вiн хоче щось вам сказати. - Що?! - люто гримнув пан.- Мене витяг з ями? Брехня! Вибiг на подвiр'я, вилаяв Мiхала, назвав брехуном, а потiм узяв батога та й вигнав його з двору, ще й собаками нацькував. Оце так вiддячив! Смутний i ображений повернувся Мiхал до своєї хатини в лiсi. Прийшов - що за диво? - дверi вiдчиненi. Глянув - аж ведмiдь та кiт, яких вiн урятував, лежать долi, а змiя примостилася на печi. Всi троє чекають на нього. Мiхал так i остовпiв, побачивши цю трiйцю, але ведмiдь чемно пiдiйшов до нього й повiв у комору. Там лежав олень, якого ведмiдь вполював для Мiхала. - Ото добре! Хоч буде що засмажити на весiлля! - аж руками сплеснув Мiхал.- Красненько тобi дякую. Тут пiдбiг кiт i, лащачись, повiв Мiхала в сiни, де на лавi лежав букет чудових квiтiв. - Буде чим прикрасити хату на весiлля! - зрадiв Мiхал.- Дякую. Нарештi пiдповзла змiя, тримаючи в ротi камiнь-самоцвiт, який блищав на всю хату. - Ой, та це ж, певно, коштує великих грошей! - здивувався Мiхал. Вiн чемно подякував звiрам i нагодував їх; вони й пiшли собi в лiс. А Мiхал сiв на лавi й узяв самоцвiт у руки. Дивиться i не знає, що з ним робити. Ранком пiшов до панського маєтку. Вiн надумав продати самоцвiт панi, яка дуже любила золото й всiлякi коштовнi цяцьки. Та коли вiн показав самоцвiт пановi, той заверещав: - Ах ти ж негiднику! Де ти його вкрав? Адже вiн коштує цiлу купу грошей. - Я не вкрав його, пане. Менi принесла самоцвiт змiя, що була разом з вами у ямi. - От брехун! Забив, певне, якогось подорожнього й забрав у нього таку коштовнiсть! I пан забрав у Мiхала самоцвiт, а його самого наказав кинути у в'язницю та ще й вирядив слугу в мiсто подати до суду. Привели Мiхала на суд. Вiн розповiв, як витяг пана з ями. Та пан присягався, що наймит бреше. Суддя послухав пана й каже Мiхаловi: - Еге, мiй любий! Хто ж тобi повiрить? Чи є в тебе свiдки? - Е свiдки! - вигукнув Мiхал.- Є ведмiдь, кiт i змiя, тiльки вони в лiсi. Покличте їх, нехай скажуть. - Нiхто твоїй брехнi не повiрить! - розлютився суддя. Вiн уже хотiв був виносити вирок, коли раптом за дверима щось загарчало. Вiдчинили дверi, й до зали увiйшов ведмiдь. На спинi в нього сидiв кiт, а змiя обкрутилася навколо шиї й поглядала навколо своїми розумними очицями. Всi страшенно перелякалися, а пан аж зблiд i сховався за столом. Ведмiдь iз своїми друзями рушив до нього. Тiльки-но пiдiйшли ближче - пан зарепетував: - Вiдiйдiть! Вiдiйдiть! Я скажу правду. Цей чоловiк не винен. Все було так, як вiн казав. Я заплачу йому, я все вiддам! Мiхала негайно звiльнили, i чутка про те, що з ним сталося, полинула по всiй околицi. Люди так смiялися з пана й соромили його, що вiн незабаром утiк кудись аж за море. А Мiхала всi хвалили й шанували. I незабаром наставили його лiсничим. Зажив вiн з людьми в добрiй злагодi, а потiм одружився iз своєю нареченою. Справили бучне весiлля, їжi й питва було досхочу. Ведмiдь, кiт i змiя теж прийшли на весiлля. За столом їх почастували тим, що вони любили найдужче: ведмедя - медом, кота - жирним м'ясцем, а змiю - солодким молоком скiльки душа забажає. I таке це було гарне весiлля, якого в околицi та й у всiй Польщi нiхто не бачив i не пам'ятав.