Принц та його чарiвний кiнь

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Принц та його чарiвний кiнь


Автор:
Лужицкая народная








Язык оригинала:
Сербохорватский язык



Був собі колись чоловік; одного дня дивиться — пливе по річці якась скринька та просто до нього. Витяг він її з води, розкрив — аж там мала дитинка. А був то принц, якого вкинули у річку, щоб він утопився. Чоловік жив сам собі і взяв дитину до своєї хати. От як виріс із хлоп'яти гарний парубок, чоловік йому й каже:
— Тепер ти вже дорослий, іди в світ і сам шукай собі щастя. Та скажи, сину, чого б ти хотів від мене, я тобі залюбки дам.
— Не треба мені нічого, тільки дайте якогось коня з вашої стайні.
Чоловік погодився:
— Вибери собі коня, щоб був тобі до вподоби!
От пішли вони удвох до стайні. Було там багато гарних, баских коней. Але хлопець узяв собі найстарішого і найхудішого. Осідлав коня, подякував старому, попрощався з ним та й подався у світи. От трапився йому дорогою великий ліс. Бачить парубок— лежить долі пір'їна і сяє, мов ясне сонце. Хотів він її взяти й сховати в кишеню, а кінь похитав головою та й каже:
— Не бери тієї пір'їни, бо матимеш з нею багато клопоту!
Не послухав парубок свого коня, взяв пір'їну й заховав. От поїхали вони далі. Їхали не день, не два, коли це приїжджають до такого багатого короля. Став хлопець питати двірських, чи не знайшлось би тут для нього якої роботи.
— Чом ні,— кажуть вони,— нам саме конюха треба. Зоставайся, коли хочеш, будеш годувати і чистити коней.
Хлопець і згодився. От привели його з його конем до королівської стайні. А там коней-коней, та один одного кращий. Удосвіта і ввечері у стайні горіло дванадцять свічок. Коли ж парубок помітив, що його пір'їна світить ясніше від усіх тих свічок разом. От він щовечора почепить її під стелею, а свічки погасить, і в стайні видно, як удень. Сторожа якось і помітила, що свічки в стайні все такі, як і були. Почали вони потайки підглядати за парубком. А тоді пішли до короля й розказали, що бачили. Король каже:
— Щоб мені зараз же пір'їна була тут!
Побігли слуги до стайні по пір'їну. А хлопець як затявся— нізащо не хоче віддавати. А далі й каже:
— Дайте мені подумати!
А сам пішов до свого коня та й каже:
— Як мені віддати їм пір'їну! Кінь йому на те:
— Чи я ж тобі не казав: не бери тієї пір'їни, бо матимеш з нею багато клопоту? А тепер що ж — віддай!
Той і послухався коня — віддав.
От за якийсь там час король звелів покликати хлопця й каже:
— Пір'їну я вже маю, тепер мені роздобудь і ту птицю, що з неї ця пір'їна.
Зажурився хлопець, приходить до свого коня й розказує, чого хоче від нього король.
— Чи я ж тобі не казав одразу: не бери тієї пір'їни, бо матимеш з нею багато клопоту? Та дарма, не журися, зловимо ту птицю. Нехай лиш дадуть тобі золоте й срібне сильце!
Пішов хлопець до короля та й сказав дати йому золоте і срібне сильце. Служники йому зараз і принесли, він скочив на коня й поїхав до лісу. Розставив там сильця, і спіймалася така блискуча птиця.
Повернувся хлопець до короля й віддав йому птицю. Король дуже зрадів, але й того було йому мало, от він і каже:
— Тепер ще мені дещо скажеш. Як до ладу — щедро тебе обдарую, а як ні — накажу зітнути тобі голову! Скажи-но, чого взимку сонце стоїть так низько, а влітку— так високо?
Хлопець і проситься:
— Дай мені трохи подумати, і я скажу. Зажурився він, пішов у стайню до свого коня й розказує, чого хоче від нього король. Кінь знов на те:
— Чи не казав я тобі: не бери тієї пір'їни, бо матимеш з нею багато клопоту? Тепер слухай, що сказати королеві. Скажи йому: “Взимку сонце стоїть так низько, а влітку так високо, бо серед моря сидить дівчина, то вона взимку боїться замерзнути, а влітку — згоріти”. Прийшов хлопець до короля та й каже йому, як кінь радив. А король:
— Приведи мені ту дівчину!
Знов пішов хлопець до коня й розповів про свій клопіт. Кінь йому на те:
— Чи ж не казав я тобі: не бери тієї пір'їни, бо матимеш з нею багато клопоту? Та дарма, якось ту дівчину добудемо! Попроси в короля золоте ліжко з шовковими подушками, золотий стіл, золоті й срібні келихи і всяких, які тільки є, дорогих вин. З усім тим поїдемо до моря. Та дівчина припливе до берега, вийде з води й нап'ється вина, зморить її сон і ляже вона на золотому ліжку. Отоді ми й принесемо її сюди. Подався хлопець до короля й сказав дати йому все, що загадав кінь. Нехай, мовляв, усе те одвезуть до моря. Сказав та й поїхав до моря на своєму коні. От поставив на березі ліжко й стіл, а на стіл — вино, золоті й срібні келихи. А сам сховався. Коли припливла й дівчина. Сіла вона за стіл та й стала пити вино — кожного потрошку. Від того обняла її така втома, що вклалась вона на ліжко й міцно заснула. Взяли тоді королівські слуги ліжко з дівчиною й принесли до короля. Другого дня дівчина й каже:
— Ви принесли мене сюди, а там за морем пасуться мої кобили, їх треба щодня годувати й доїти. Нехай мені приженуть їх сюди!
Король наказав покликати хлопця й загадав йому пригнати тих кобил. Зажурився хлопець, пішов до свого коня. А кінь йому:
— Чи ж не казав я тобі: не бери тієї пір'їни, бо матимеш з нею багато клопоту? Та дарма, якось уже добудемо тих кобил! їдьмо до моря. Там я буду іржати, а ти свистіти, кобили припливуть до берега й вийдуть з води. Тоді ми й приженемо їх до короля.
Другого дня хлопець подався на своєму коні до моря. Там кінь став іржати, а хлопець свистіти. Аж ось бачать — кобили припливли до берега й вийшли з води. Поїхав хлопець на своєму коні попереду, кобили рушили за ним.
Так і прибули до королівського палацу. Побачила дівчина своїх кобил та так зраділа:
— Пригнав ти моїх кобил, тепер будеш їх щодня доїти!
Зажурився хлопець та й знов пішов до свого коня й розказує, що загадала дівчина. А кінь йому:
— Чи ж не казав я тобі: не бери тієї пір'їни, бо матимеш з нею багато клопоту? Та дарма, якось дамо собі раду. Одв'яжи лиш мене, а сам іди за мною.
От одв'язав хлопець коня, та не сів верхи, а погнав туди, де ті кобили паслися. Вони враз усі стали, і хлопець хутенько їх видоїв.
За невеликий час король знов звелів покликати хлопця та й каже:
— Тепер нехай кобиляче молоко в казані закипить, а ти туди й ускоч!
Той зовсім зажурився, пішов до свого коня й розказує про королівський наказ. А кінь йому:
— Чи ж не казав я тобі: не бери тієї пір'їни, бо матимеш з нею багато клопоту? Та дарма, це вже буде останній клопіт. Не бійся, хоч і вскочиш у те молоко, ти в ньому не загинеш. Бо воно як закипить, ми вдвох станемо над казаном і будемо плакати, поки те молоко від наших сліз і прохолоне. Тоді ти вскочиш у нього. От закипіло молоко. Хлопець тоді пішов до стайні по свого коня. Поставали вони обидва над казаном і почали плакати. Молоко й вичахло від їхніх сліз. Тоді хлопець скочив у казан. А вискочив з нього, то став ще кращий, як був.
Як побачив же те старий король, то так йому закортіло й собі зробитися молодим і гарни.м, як той хлопець після купелі. Наказав він знов так нагріти молоко, щоб закипіло, вскочив у нього й зварився. А хлопець одружився з тією гарною дівчиною й став у тім краю королем.