Про золоту рибку

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Про золоту рибку


Автор:
Польская народная








Язык оригинала:
Польский язык



Був собі чоловік, ловив він рибу уже сорок років, та дуже йому не щастило. Якось закинув він невід і виловив саме жабуриння; закинув удруге, дивиться, аж у неводі рибка, невеличка, зате золота. От і почала та рибка проситися, щоб пустив її у воду.

— Випусти мене, все тобі дам, що забажаєш благає. І так його просила, що він її й відпустив. Приходить чоловік додому й розказує жінці: — Знаєш, зловив я сьогодні рибку золоту, та випустив, бо дуже просилася. Але пообіцяла все зробити, що я тільки забажаю. А жінка йому: — Ой, дурень ти, дурень. Іди мені зараз та попроси, щоб дала нам нові ночви, бо старі вже геть розпалися. Пішов чоловік до моря, став на березі, скинув шапку та й просить, щоб рибка дала їм нові ночви. Вийшла рибка з води й мовить: — Іди додому й не журися. Приходить він додому, дивиться, стоять перед хатою нові ночви. Жінка зраділа, а сама й думає собі: «Коли так, то могла б нам та рибка дати й дещо більше». — Іди-но до неї, проси, щоб я стала господинею із власним грунтом та новою хатою. Пішов чоловік на берег, скинув бриля, та ніяк не насмілиться щось сказати. Виринула рибка з хвилі й питає: — Чого тобі ще треба? Розповів він їй, чого жінці забаглося, а рибка йому й каже, щоб повертався додому. Приходить чоловік, дивиться, аж там стоїть нова хата, а його жінка вже багата господиня, ходить собі, нічого не робить, тільки погукує на наймитів та слуг. Але й того ще їй мало; по недовгім часі знову каже вона чоловікові: — Іди до своєї рибки та скажи їй, щоб я стала великою панею, з власним двором, кіньми, каретою та слугами. Пішов чоловік, попросив, приходить додому, а там його жінка вбрана в таку гарну сукню, сидить і тільки наказує слугам, сама нічого не робить. Та й цього їй ще мало, знов посилає вона чоловіка до рибки: — Не хочу бути панею, а хочу бути королевою. Іди скажи своїй рибці, щоб мені тут стояв королівський палац, а я щоб у ньому була королевою. Пішов чоловік до моря, і рибка йому й це зробила. Приходить він додому, а там його жінка ходить у короні, кругом повно пань і панів, слуг і варти з палашами; питають його, чого йому тут треба. А він їм, що хоче до жінки, чи то пак, до королеви, підійти. Засміялися вони на ті слова, а жінка й дивитися на нього не схотіла, наказала його вигнати ще й собаками цькувати. Цілий тиждень королева з самими королями розважалася, а на другий тиждень звеліла покликати чоловіка й каже: — У мене мало слуг, іди-но до рибки і скажи їй, щоб прийшла до мене служницею. Чоловік злякався, та що мав робити. Пішов він до моря, скинув шапку перед рибкою та й каже їй, чого знову забаглося жінці. Нічого йому на те не сказала рибка, махнула хвостиком на обидва боки та й пірнула в хвилі. Подивився чоловік на хвилі й подався додому. Дивиться, аж нема королівського замку, ані слуг, ні панства, стоїть під лісом, як і колись стояла, стара хата, а його жінка сидить на порозі, латає драний невід та плаче.