Про рибалчиного сина та дочку водяника

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Про рибалчиного сина та дочку водяника


Автор:
Польская народная








Язык оригинала:
Польский язык



Був собі вбогий рибалка, мав він жінку і кількох дітей. Ловив він рибу в озері, продавав її, але мусив за те постачати стільки риби власникові озера, скільки той схоче. От якось пани чекали гостей, і рибалці загадали, щоб наловив багато риби. Пішов він на озеро й цілий день ставив сіті, та не впіймав ані рибинки. І другого дня знов нічого не зловив.

Пішов він до пана та й каже, що ніяк йому не ловиться риба. А пан так гнівно: — А мені байдуже! Та як не принесеш риби, вижену тебе з мого двору й із служби, іди собі куди хочеш. Ловив рибалка й третій день, та й знов нічого не спіймав. Коли це де не взявся — став перед ним маленький хлопчик у червоній сорочечці. А був то водяник, що жив на дні озера. От він рибалці й каже: — Як даси мені твого найстаршого сина, то зловиш багато риби та не лише сьогодні, а й коли забажаєш. Тільки підпишись про свою згоду кров'ю з середнього пальця. Що мав рибалка чинити? Згодився. Водяник надрізав йому палець, і рибалка підписався. А після того тільки закинув сіть у воду, а там уже було повно риби. Приходить він сумний додому, а жінка його й питає: — Чого це ти зажурився, коли стільки риби наловив? Тоді він і розказує, що через тиждень мусить віддати водяникові старшого сина. От минув тиждень, рибалка з великим плачем забрав сина та й повів до озера. Водяник тут і виринув, забрав хлопця й пірнув з ним під воду. А під водою був скляний палац, жив там водяник із жінкою, дочкою та слугами. От і кажуть хлопцеві, що забрали його сюди бавитися з водяниковою дочкою. Як шануватиметься він, то можна йому буде часом одвідати батька з матір'ю. Янекові — бо так було звати хлопця — тут сподобалося, але дуже він тужив за домом. Водяник це бачив і пустив його на один день додому, та перед тим наказав: — Але дивися, як не вернешся сюди до мене, то всі твої згинуть од води: і ти, і твій батько з матір'ю, і сестри, і брати! Зрадів хлопець та й побіг додому, розказав, як добре йому ведеться в палаці водяника, а тоді й вернувся знов під воду. Та так і став час від часу навідувати своїх. От минуло чимало літ, водяникова дочка підросла та якось і каже Янекові, що бажала б жити на землі, між людьми. Коли батька й матері не було вдома, забрала вона найкращі підводні скарби та й утекли вони з Янеком з водяникового палацу. Отак вийшли з води та й побігли що духу було. Оглядаються, а тут уже наздоганяє їх мати з превеликим військом. Дівчина й обернула себе і Янека на сорок, і сіли вони на високому дубі. Мати й гукає до тих своїх вояків: — Устрельте сорока, а сороки не чіпайте! Та кулі в них не влучили. Злетіли тоді вони з дуба, дівчина перекинулася зайцем, а Янек лисом, та й погнався за тим зайцем. А мати з військом за ними біжить і гукає: — Устрельте лиса, а зайця не чіпайте! Кулі й за цим разом не влучили. От дівчина вдарила дубцем об землю, і враз на тому місці зробився великий став. Вона стала качкою, а він качуром. А мати вже й кричить: — Устрельте качура, а качку не чіпайте! Тут засвистіли стріли, а ті двоє шубовсть під воду. Мати пропала з жалю, а військо вернулось до підводного палацу. Помандрували Янек з дівчиною далі, аж приходять до столиці. Там саме була війна, і король збирався з військом у похід. Довелося Янекові іти на війну з королівськими солдатами, а дівчина зосталася, бідуючи на службі в чужих людей. Аж ось по війні вернулося військо, і з ним Янек. На війні був він такий спритний і зажив такої слави, що король у нагороду пообіцяв йому свою дочку за жінку. Янек прийняв це за велике щастя й геть забув за дочку водяника. От справили в королівському замку багате весілля. З'їхалися гості, грали музики, Янек сидів за столом поруч короля та королівни. Коли це у відчинене вікно влетіли голубка з яструбом. Облетіли покій та й сіли на шафі. От голубка й каже: — А пам'ятаєш, Янеку, як я покинула батьківський дім і вивела тебе з-під води? — Пам'ятаю!—одказує Янек. — А пам'ятаєш, як нас мати з військом доганяла, а я тебе й себе на сорок обернула? — Пам'ятаю! Гості дивуються, а голубка далі каже: — А пам'ятаєш, як ми були парою качок на озері, а моя мати згинула з жалю? — Пам'ятаю! — А пам'ятаєш, як ти мені обіцяв, що довіку мене кохатимеш? — Пам'ятаю! Молодий за столом геть поблід, і незрозуміло було, що з ним діється. Король з гістьми посхоплювалися і почали його рятувати, запитуючи, що сталося. А Янек відповів їм, що голубка мовить правду. Так бенкет розладнався. Голубка полетіла, а Янек кинувся за нею, наздогнав її та й став перепрошувати. Тоді вона перекинулася дівчиною, і невдовзі після того справляли весілля з дочкою водяника.