Про хлопця та його собачку, котика та левеня

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Про хлопця та його собачку, котика та левеня


Автор:
Польская народная








Язык оригинала:
Польский язык



Була собі вдова і мала сина. Жила вона у великих злиднях, вічно змагалася з голодом, ходила бідно одягнена. Як треба було виходити на роботу, а тоді на полі працювали з досвітку до ночі,— то вона не мала чого взяти й підживитися. От якось удова й каже економові, що наглядав за людьми на полі:

— Не піду я більше на поле, бо не маю чого їсти, а голодна робити не буду. Економ витяг з калитки і дав їй півтора злотих, щоб син її пішов до міста й купив хліба. Узяв хлопець гроші та й подався в місто. Аж дивиться — по дорозі чоловік несе собачку. Хлопець і питає його: — Куди це ви несете собачку? — Та хочу втопити,— каже чоловік. А хлопець йому: — Не топіть, краще продайте його мені! Ну то купи! Дав йому хлопець тих півтора злотих, забрав собачку та й заніс до хати. Мати на полі голодна, а він дома грається з собачкою. Вертається мати ввечері додому, дивиться, а хліба нема. Вона й питає сина: — Де ти подів гроші? — Ой, мамо, купив я собі собачку. Ухопила мати батога й набила сина. На другий день було те саме. Витяг знову економ півтора злотих, дав їх хлопцеві та наказав, щоб той нічого більше не купував, а приніс хліба. Іде син до міста, дивиться, коли це чоловік несе кота. Хлопець знов питає: — Куди це ви несете цього кота? — Та хочу втопити. — То вже краще продайте його мені, а не топіть! Ну то купи! Дав хлопець і ці півтора злотих, приходить додому й грається з котиком та собачкою. Вернулась мати з роботи, аж нічого в рот укинути. Спитала сина, де дів гроші, побила його, а їсти однаково хочеться. Третього дня гукає економ жінок до роботи. Вдова йому й каже, що хлопець нічого їсти не купив. Економ вилаяв його й питає: — Чого ж ти нічого не купив? — Шкода стало котика, не хотів, щоб його втопили. Утретє витяг економ півтора злотих, дав хлопцеві і звелів, щоб, боронь боже, нічого не купував, а приніс матері хліба. От іде синок до міста, а тут чоловік несе малого лева і хоче його втопити. І знову те саме. Витяг малий тих півтора злотих і оддав їх за те левеня. Вернувся додому — є тепер у нього собачка, котик і левеня. А прийшла мати додому, то набила його й вигнала в світи разом з усім його набутком. Ішов хлопець, ішов та й повернув до лісу, аж тут виходить старий лев і хоче в нього левеня забрати. Хлопець у плач, та так гірко плаче, ще дужче, ніж коли била його мати. А старий лев просить його: — Віддай мені левеня, а я подарую тобі за це такий перстень, що як глянеш на нього й скажеш: “Нехай мені буде те й те”,— одразу все матимеш. Хлопець погодився, взяв перстень, оддав левеня і рушив далі в дорогу. Ішов він, ішов і схотілося йому їсти. Тоді глянув він на перстень, кажучи: — Щоб зараз мені була тут картопля й капуста! І враз де не взялася перед ним картопля й капуста. Хлопець наївся та й подався далі з собачкою й котиком. Минув ліс, вийшов у поле, розглянувся, коли бачить пишний палац удалині. Тоді глянув він на перстень і промовив: — Щоб мені тут зараз стояв ще кращий палац! І враз так і виріс палац. Вранці на другий день дивляться люди, а там, де було рівне поле, стоїть під самим лісом препишний палац. Дали знати про це панові, що жив там у сусідньому селі. А пан не вірить, посилає лакея подивитися. Лакей пішов, оглянув усе, повертається до пана й каже: — Пане, там таки стоїть палац, ще кращий за ваш! Вирядився туди пан сам, дивиться, аж усе те правда. Забрав він з собою економа й ще людей і пішов з ними до палацу. Заходять усередину, ідуть покоями, а вони всі такі гарні, так гарно прибрані. Заходять до зали, дивляться, а там нікогісінько, тільки спить той хлопець із своїми собачкою й котиком. Аж ось він прокинувся, встав, привітав пана й тих, що з ним прийшли. Пан і питає його: — Хто ти такий? — Я бідний сирота, нема в мене нікого. — Хто ж тоді збудував оцей палац? — Я сам собі збудував,— відповідає їм хлопець. Пан наказав його прогнати. Ті люди, що прийшли з паном, ухопили хлопця, витурили його з замку й ведуть до села. А хлопець, трохи відійшовши, озирнувся, поглянув на перстень і промовив: — Нехай той палац щезне, наче й не було його! Коли це згодом оглянувся й пан, а на тім місці нічогісінько, тільки порожнє рівне поле. Пан розгнівався й забрав у хлопця перстень. Тоді наказав викопати глибоку криницю на п'ятнадцять метрів, обмурувати зсередини цеглою і посадити туди хлопця. Зверху криницю обнесли високим муром і так засклепили, щоб і щілиночки не було. І сидить той хлопець у криниці замурований. А собачка й котик посідали біля неї й стали радитися, як би їм допомогти своєму господареві. Котик каже: — Треба йому якось подати їсти, щоб він з голоду не помер. А собачка йому: — Та де ж ту їжу взяти і як йому туди подати її? Котик знову: — Побіжи до міста, до якого-небудь різника, та схопи там шматок ковбаси чи ще якогось м'яса, тільки щоб не сирого, бо люди його не їдять. Побіг собачка й приніс їсти. Кіт тим часом знайшов десь мотузку. Прив'язали вони все те, тоді котик виліз на мур, витяг за собою їжу, знайшов дірочку і на мотузці спустив хлопцеві на дно криниці пакуночок. Хлопець підживився. От кіт знову каже до собачки: — Треба нам рятувати нашого хлопця. Піду я до двору, викраду в пана перстень і принесу його сюди. Спустимо його в криницю, тоді хлопець і вийде. Без персня він не порятується. Рано-ранесенько побіг кіт до двору. Пан саме підвівся з ліжка й почав митися. Персня він зняв з пальця й поклав на столі. Кіт підкрався, хап перстень у зуби та навтьоки. А собачка так хвилюється, чи пощастило котикові з перснем, та й побіг котикові назустріч. А там треба було перепливти невелику річку. Пливе кіт з перснем у зубах, аж тут собачка й крикнув: — То є? А кіт йому: — Є! А перстень з рота — плюсь! — і впав у воду. Посмутилися вони дуже. От собака й каже: — Ти своє зробив, тепер моя черга. Тут він пірнув у воду, шукав на дні, шукав — і знайшов! Випірнув, віддав персня котикові. Той прив'язав його до мотузки, скочив на криницю й крикнув хлопцеві: — Спускаємо перстень! Хлопець так зрадів, ухопив перстень, відв'язав його від мотузка і надів на палець. Котик і собачка тим часом відступились якнайдалі й дивляться, що буде діятися. А хлопець у криниці лиш промовив: — Нехай цей мур щезне! І мур розлетівся на піщинки. Хлопець тоді вибрався з криниці і зі своїм котиком та собачкою повернувся до матері. Відтоді жилось їм добре.