Про чоловіка, що ходив з ковбасами до пекла

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Про чоловіка, що ходив з ковбасами до пекла


Автор:
Лужицкая народная








Язык оригинала:
Сербохорватский язык



Жили собі дуже бідні люди, і не було в них ні двора, ані добра ніякого, тільки одне-єдине порося, та й те вони пасли на межах. І ще мали вони п'ятеро дітей, голих і босих, й каже чоловікові:
— А знаєш що? Заріжмо порося, зробимо п'ять ковбас, а ти понесеш їх до пекла. Уторгуєш трохи грошей.
А було це давно, коли ще чорти гуляли по світу. От і пішов селянин, а дорога до пекла далека. Іде він ким лісом, а посеред того лісу стоїть мала хатка. В хатці жив собі дідусь. От заходить туди чоловік з тими ковбасами, а дідусь його й питає:
— Куди це ти, чоловіче, йлеш? А селянин йому:
— Та йду до пекла, бо велика в нас біда.
— А що ж ти хочеш за ці ковбаси?— питає дідусь. А селянин йому каже:
— В мене діти голі й босі, то й послала мене жінка з оцими ковбасами до пекла, уторгую трохи грошей та куплю дітлахам яку вдяганку.
А дід:
— Не бери, чоловіче, грошей, не бери, бо тобі з них не буде користі. Проси те, що в чортів на третьому столі. Вони тобі того не даватимуть, казатимуть краще взяти мішок грошей,— тобі, мовляв, аж за ліс його винесуть. А ти візьми в мене оцю палицю і понесеш ковбаси до пекла з палицею та гляди, нікому не давай її. Як упруться чорти, не даватимуть тобі того, що в них на третьому столі, то замахнися палицею, й вони одразу впізнають, що вона від мене, й побіжать по те, що тобі треба. А буде то біла скатертина.
От чоловік попрощався з дідом та й пішов до пекла. Ще й не ввійшов він туди, як налетіли чорти та й поїли його ковбаси. А скатертини не хочуть йому давати, дають гроші. Тут чоловік замахнувся палицею, і хоч як не хотіли чорти, а мусили дати йому скатертину. Іде чоловік з пекла, а дідусь уже його чекає.
— Ну, то як там? Маєш скатертину?—питається. А чоловік йому:
— Дідуню, дідуню, не хотіли чорти мені її давати, та як замахнувся я вашою палицею, то одразу й віддали.
— Їсти хочеш?—розпитує дідусь далі.
— Та хочу, а додому ще далеко,— каже чоловік. Дідусь попросив у нього скатертину, поклав її гарненько на траві й голосно мовив:
— Скатертинко, розгорнись!
Скатертина й розгорнулася, а на ній же наїдків-наїдків! Сіли вони вдвох і добре підживилися. А дід тоді й каже:
— Скатертинко, згорнись!
Скатертина струснула крихти з себе, щоб ще й пташки поживились, і згорнулася.
Далі дідусь каже чоловікові:
— А тепер іди додому. Більше твої діти не будуть голодні, та ще й пташкам буде попоїсти.
Чоловік подякував, забрав скатертину і рушив у дорогу. Край лісу стояла корчма, а в ній жила лиха корчмарка. А надворі вже смеркалось, то чоловік і надумав там заночувати. Корчмарка давай його розпитувати:
— Де це ти був?
А він був чоловік чесний і не вмів казати неправди. Взяв та й признався їй:
— Був я в пеклі, ковбаси носив. Корчмарка й ще випитує:
— І на що ти там розжився?
— Та на таку скатертину, що як розгорнеться, то на ній повно усяких наїдків.
Корчмарка дала йому дуже смачно повечеряти, а далі й каже:
— Іди та трохи спочинь!
От чоловік заснув, а вона нишком підкралася та й забрала його скатертину, а підсунула йому свою, теж білу.
Приходить чоловік додому, там діти голодні, плачуть їсти.
Чоловік витяг скатертину й каже:
— Скатертинко, розгорнись!
А скатертина аніруш. Жінка взяла скатертину, склала її й заховала, а чоловік розплакався, що діти голодні. Далі й каже жінці:
— Знаєш що? Давай-но мені ще ковбас, піду знов віднесу чортам.
Дала йому молодиця тих ковбас, і чоловік удруге вибрався до пекла. По дорозі знов стрічає дідуся. Той знов дав йому палицю й сказав не брати грошей, тільки з третього хлівця баранця. Пішов чоловік далі з своїми ковбасами, а як був уже біля пекла, вискочили чорти і поїли його ковбаси.
— Що тобі за ці ковбаси дати?
— З третього хлівця чорного баранця!
Довго не хотіли давати його чоловікові, все відмовлялись, та як замахнувся він тією палицею, одразу й віддали.
Чоловік забрав його, веде додому та й міркує собі: «Гм, чорний баранець. Якби воно хоч овечка, був би якийсь зиск, бо її й видоїти можна. А баранець? Хіба що зарізати та з'їсти». Прийшов він з тим баранцем до дідуся та й каже:
— Дідуню, нема в мене щастя! А той йому:
— Підійди-но ближче з тим баранчиком.— Далі й каже: — Баранчику, обтрусись!
Баранчик став обтрушуватися, а з нього так і летять золоті дукати; та багато так, що чоловік не мав уже куди ховати. Дідусь тоді:
— Баранчику, годі! Спасибі тобі, баранчику! Чоловік повизбирував гроші, а чого не зміг забрати, то поскладав на купки, щоб міг забрати подорожній, як ітиме цим лісом. Щиро подякував дідусеві й подався в дорогу. От минає корчму, а корчмарка побачила його й гукає:
— Заходь до нас на ніч!
Подала йому добру вечерю і випитала про все. Чоловік і розповів їй, що в чортів добув. А як заснув він, корчмарка забрала в нього баранця й привела іншого, теж чорного. Потім збудила свого чоловіка:
— Чоловіче, вставай, візьми-но цього баранця та скажи: «Баранчику, обтрусись!»
Корчмар устав і тільки сказав ці слова, як враз посипалися гроші з баранця.
Рано-ранесенько подякував чоловік за нічліг і подався з баранцем додому, не знаючи, що веде не того, від чортів, а іншого. Удома жінка зустріла його докорами:
— Що нам з баранця! Хоч би це була овечка, то мали б принаймні молоко.
Тоді чоловік став висипати з кишень гроші.
— А ходіть сюди, діти, скінчилися наші злидні.
Коли вже діти позбирали гроші, привів чоловік баранця й каже:
— Баранчику, обтрусись! А баранчик аніруш.
— Баранчику, обтрусись! А баранчик аніруш.
— Баранчику, обтрусись! Баранчик усе аніруш.
Тоді чоловік знову до жінки:
— Дай мені ще ковбас, піду я знову до пекла.
Узяв решту ковбас та й подався до пекла. В лісі дідусь знову дав йому палицю і знову радив, щоб не брав ніяких грошей, а тільки те, що висить на третьому кілочку. Коли ж чорти не даватимуть, то нехай їх налупцює.
Чоловік зробив так, як сказав дідусь, і здобув те, що висіло на третьому кілочку. А був це мішок, повний різок.
Далі дідусь сказав чоловікові піти до тієї корчми на ніч:
— Бо в тієї корчмарки й скатертина, й баранець. Скатертина твоя й баранець твій. Скажи їй, щоб усе те віддала тобі. А як не захоче, то розв'яжи мішок і гукни: «Різки, гайда на злодіїв!»
Так воно все й сталося.
Чоловік сказав корчмарці віддати йому його добро, та вона відповіла, що нічого не брала. Тоді селянин розв'язав мішок і крикнув:
— Різки, гайда на злодіїв!
Зашуміло, наче страшний вітрюган зірвався а чи буря. А це різки шмагали злодіїв скільки влізе. Коли корчмарка зарепетувала, щоб помилував її і вона все віддасть, селянин звелів:
— Різки, гайда до мішка!
І враз усе стихло, а корчмарка віддала скатертину та баранця.
Чоловік забрав своє добро й пішов додому. Відтоді зажили вони собі в добрі, а різки були їм за оборонців.
Коли розбійники дізналися про баранця та скатертину й хотіли забрати їх у селянина, він гукнув різки з мішка.
Різки вискочили і так змолотили грабіжників, що ті ледве живі повтікали. Відтоді вони далеко обминали селянина.