Тiтелiтури

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к: навигация, поиск

Тiтелiтури


Автор:
Польская народная








Язык оригинала:
Польский язык



На високій горі стояв колись ста-рий-престарий замок, а в тому замку жив молодий князь.
Навколо замку, скільки сягає око, тягся густий ліс. А в ньому були й кози, й дикі кабани, й кошлаті ведмеді. Над усе любив князь полювати в тому лісі.
Якось уранці сів він на коня та й поїхав у ліс. їде та їде лісовою стежкою. Навколо дрозди свистять, туркочуть сиві горлички й десь на дубі виспівує вивільга.
А стежка біжить та біжить лісом, аж поки вибігла на лісову галявину. На тій галявині квіти ростуть, рожеві, білі, жовті, а над ними дзижчать бджоли. Глянув князь: за деревами виблискує озеро, а на березі стоїть хатка. Коло хатки зеленіє городець, повен соняшників та червоних рож.
«Хто ж то живе в цій хатині? -- здивувався князь.— Не раз я бував у цьому лісі, а хатки ніколи не бачив».
Під'їхав ближче й зупинився. Дивиться: двері відчинені, а в низеньких сінцях сидить красуня дівчина, пряде й тихесенько співає:


З каменя на камінь жайворон скаче,
А моє серденько гірко-важко плаче.
Ой немає неньки, у землі спочила,
А мене, сирітку, мачусі лишила.
Вріже хліба скибку — на руці не видко.—
Та іще й питає: чом так з'їла швидко?
Ой з'їла я, з'їла в сінях за діжками.
Що вкушу шматочок — заллюся сльозами.
Послухав князь ту пісеньку, і так йому шкода стало дівчини! Аж тут у вікно виглянула мачуха, побачила його й вибігла в двір. Вклонилася низько і давай вихваляти бідну сирітку. Хвалила, хвалила, а тоді й каже: Вельможний пане! Вона ж із соломи золото пряде! Як то із соломи золото? — здивувався князь.
Так, так, пане! Золоті в неї руки! Ось на цій прядці пряде золото. Забрав князь дівчину до себе в дім та й одружився з нею. І так вони гарно й любо зажили вдвох, мов пара голуб'ят.
Чи багато часу минуло, чи мало — згадав князь, що мачуха казала про золото. Звелів принести кілька оберемків соломи й скликати дівчат з усієї околиці, щоб жінка навчила їх прясти. А вона як почула про це, так і залилася слізьми. Втекла в якусь комірчину, сіла в куточку біля печі та й приказує:
Ой лихо мені! Ой лихо! Хіба ж я вмію прясти золото? Раптом з-за печі вийшов потворний карлик. Підійшов ближче й мовив:
Не журіться, вельможна пані! Я вам допоможу. Ось вам чарівні рукавички. Як надінете їх на руки та візьметеся прясти, так і почнуть снуватися золоті нитки. Але за це ви повинні вгадати, як мене звати. Завтра в цей час я прийду до вас і спитаю. Як не вгадаєте, мусите стати моєю дружиною.
Заплакала красуня і згодилась. Карлик подав їй чарівні рукавички із щирого золота, а сам обернувся на чудернацького птаха й вилетів у відчинене вікно.
Надягла красуня чарівні рукавички, поскликала всіх прядильниць і сіла за прядку. Тільки набрала в жменю соломи, як з-під її пальців побігли золоті нитки.
Ух! - вражено вигукнула одна з прядильниць. Уух! -- вигукнула друга. Ууух! -- вигукнула третя. А красуня мовчала, снуючи золоту нитку.
Саме тоді князь був на полюванні в лісі. Він довго ганявся за оленем, втомився й, злізши з коня, сів під старим дубом. Раптом над ним угорі заспівав якийсь дивний птах таку пісеньку:
Пташки-сестриці, співайте дзвінко: У мене вранці вже буде жінка. Високий замок стоїть у дворі, А в тому замку в темній коморі Сидить красуня, личко рум'яне, Усіх дивує, хто тільки гляне. Туркоче прядка, снується нитка, З соломи злото прядеться швидко. Красуні серце турбота крає, Мого імення вона не знає. Тітелітури/ Тітелітури! Вдягай, красуне, весільні шати.} Тобі імення не відгадати. Тітелітури! Тітелітури!
Князь запам'ятав пісеньку до слова. Звеселілий, сів він на коня й поїхав додому, забравши з собою вбитого оленя. По дорозі стріла його молода дружина.
Це тобі, мій любий!— вона подала чоловікові клубок золотих ниток.
Дуже зрадів чоловік і наказав гарно почастувати прядильниць. А ввечері переказав своїй дружині пісню, яку почув у лісі від дивного птаха. Вона одразу здогадалася, що це був не хто інший, як карлик.
То он як його звуть! Вона добре запам'ятала це ім'я. Вранці в призначену годину карлик прийшов до красуні, низько вклонився й мовив:
Добридень, вельможна пані! Згадай свою вчорашню обіцянку і скажи, як мене звати. Тебе звати Тітелітури! весело вигукнула вона.
І тут наче вдарив грім. Карлик з гуркотом вилетів крізь дах і зник -тільки дим закурив слідом. А красуня з того часу і сама пряла золото, і всім прядильницям в околиці позичала свої чарівні рукавички.