Текст:Лев та ведмідь
Одного разу лев зібрав військо з усіх звірів, які тільки є на землі, розділив його на частини і воїнів поставив у ряди. Яких тільки тварин тут не було, навіть дивитись страшко,– усякі зібрались тварини. Стояли серед них і віслюк із зайцем.
Лев добре вистроїв військо, потім викликав Ведмедя і наказав йому подивитись та перевірити, чи гарно стоять ряди.
Обійшов ведмідь військо, оглянув усі ряди. Доходить до віслюка і зайця та раптом як розсміється.
– З чого смієшся, друже ведмедю? – питає лев.– Чи тобі не довподоби мій порядок? Якщо ні, друже ведмедю, дозволяю тобі, брате мій, перестроїти ряди краще, якщо зумієш.
– Ні, царю-государю,– відповідає ведмідь,– не з твого порядку я сміюся, та й де мені вишикувати військо краще за тебе? Але мені смішно, що віслюк із зайцем, і ті прийшли стояти в рядах разом з іншими. Хіба ж їм битися в бою, якщо війна буде? Чи може віслюк носити рушницю і шаблею розмахувати? Чи в силах буде зайчик груддю стояти проти ворога, коли ми будемо битися? От чому я посміхався, царю-государю.
А лев йому у відповідь:
– Неправду ти говориш, друже ведмедю, невірно судиш про віслюка й зайця. Вони теж стануть нам у нагоді. Не може віслюк шаблею рубати та з рушниці стріляти, проте може в трубу трубити та військо збирати, коли розсиплються воїни по горах і долинах. А заєць – швидко бігає, служитиме вістовим. Ну, ведмедику, чи будеш тепер сперечатися?
– Не буду, царю-государю,– відповів ведмідь.– Слушно ти мовиш.