Текст:Горнець грошей
Був собі в одному селі убогий кріпак. Жили з жінкою в дуже бідній хаті. День у день мусили тяжко працювати на панському полі, заробляли ж — ледве щоб не вмерти з голоду. За хаткою був у них садок і невеличкий городець, на котрім щороку садили вони трохи картоплі. От одного року вродила картопля так-то гарно. Чоловік із жінкою дуже зраділи, та не знали, що робити з таким урожаєм. Чоловік подумав та й каже до жінки:
— Знаєш що, жінко? Викопаймо трохи глибше льох, вигребімо пісок, от і буде куди зсипати картоплю. Копають, копають — коли викопали старий горщик, повнісінький талерів.
— Оце пощастило!—скрикнув чоловік.— Але не кажім нікому, що ми знайшли в льоху стільки грошей, бо ще одберуть.
Другого дня пішла жінка на панщину.
— Ти знаєш,— шепнула вона сусідці,— ми з чоловіком цю ніч викопали в льоху повний горнець талерів. Тільки ж гляди, не кажи нікому!
Але сусідка не змовчала, переповіла ту новину ще якійсь жінці, і незабаром про те знало все село. Дізнався й пан та й почав міркувати, як би йому одібрати гроші.
Селянин добре знав, що пан зазіхатиме на його гроші, й пустився на хитрощі.
— Слухай-но,— сказав він жінці,— сьогодні вночі селом ітимуть турки. Як побачать тебе, то спустять на тебе своїх псів. Сховайся лиш гарненько в льох!
Жінка залізла в льох, а чоловік замкнув за нею двері. Потім пішов до пекаря, купив півкопи бубликів і порозкидав їх під хатою та в садку. А рано й каже жінці:
— Цієї ночі з неба бублики летіли, піди позбирай! Жінка пішла й визбирала всі бублики під хатою і в садку.
Увечері селянин знову каже:
— Слухай, жінко, сьогодні тобі знов треба сховатися на ніч у льох! Наш пан сказився; будемо його собаками виганяти з села!
Жінка послухала й знов залізла на ніч у льох. Чоловік тим часом роздражнив свого собаку. Як узяв той гавкати, а за ним і всі собаки в селі! Жінка й подумала: «Господи, це ж, мабуть, пана з села виганяють!» На ранок кличе пан селянина до себе та й питає про знайдені гроші. Але той прикинувся, ніби нічого не знає й не відає. Тоді пан наказав привести його жінку та й питає в неї:
— Чи правда, що ви знайшли гроші?
— Авжеж, правда,— каже та.
Зажерливий пан хотів геть усе випитати й веде далі:
— Коли ж це було? Жінка подумала й каже:
— Це було за кілька днів до того, як найшли на село турки.
Пан дуже здивувався, бо не чув нічого про турків у селі, та й почав питати, чи не пам'ятає вона ще чого. Жінка відповіла:
— Чому ж ні? За кілька днів до того, як із неба бублики летіли.
Пан покрутив головою, бо й з цього нічого не второпав, та й знову питає:
— А чи не згадаєш ти ще чого?
— Чом ні, згадаю. Це було за кілька днів перед тим, як ви, милостивий пане, сказилися і вас виганяли з села собаками.
Пан аж нестямився з люті:
— То не я сказився, а ти! Геть мені з очей, придуркувата бабо!
Отак хитрий кріпак зберіг своє горня з грішми і міг спокійно ними скористатися.