Текст:Жаба

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к навигации Перейти к поиску

Жаба



Автор:
Лужицкая народная









Язык оригинала:
Сербохорватский язык





Жив колись багатий господар, і було в нього велике гарне обійстя й двоє синів. От як постарів він, схотілося йому заповісти своє майно котромусь синові. Покликав старий їх обох та й каже:
— Хто принесе мені від своєї дівчини кращий перстень, тому й буде господарство.
Старший син уже мав собі дівчину, от він на радощах так і кинувся за ворота. А менший зажурився, бо не мав ще нікогісінько; пішов він на город за повітку та й заплакав. Коли вилазить з нори така велика жаба й питає:
— Чого плачеш, синку?
— Як же мені не плакати,— каже хлопець,— має батько славне господарство та віддасть його тому синові, що принесе від своєї дівчини кращий перстень.
— Не плач,— мовить жаба,— ходімо зі мною!
От пішов хлопець за нею в її нору, і прийшли вони в таку гарну світлицю! Жаба й винесла йому перстень, такий, що аж увесь покій освітився. Узяв хлопець перстень і приніс додому. Батько й каже до старшого;
— Покажи-но, що ти приніс!
Той виймає іржаву обручку з папірця. Тоді батько до меншого:
— А ти?
Той як вийняв свого персня, так усе в хаті й засяяло. От батько ще каже:
— Хто принесе від своєї дівчини кращу шовкову хустку, тому й буде господарство.
Старший вибіг за ворота радий-радісінький, а менший знов пішов на город за повітку плакати. Коли знов вилізла з нори жаба та й питає:
— Чого плачеш, синку?
— Як мені не плакати,— одказує хлопець,— у нашого батька славне господарство, й буде воно тому синові, що принесе від своєї дівчини кращу шовкову хустку.
— Не плач,— мовить жаба,— ходімо зі мною!
І знов повела за собою та й привела до тієї пишної світлиці й дала йому прегарну шовкову хустку. Взяв її хлопець і приніс додому. От батько питає старшого:
— Покажи-но, що ти приніс! Той і показав якусь ганчірку. Тоді батько до меншого:
— А в тебе що?
Той витяг шовкову хустку, таку гарну, аж блиск іде. Тоді батько й ще каже їм:
— Хто приведе кращу молоду, тому й буде господарство.
Старший вибіг за ворота радий-радісінький, а менший знов пішов плакати на город за повітку. Знов вилізла з нори жаба й питається:
— Чого плачеш, синку?
— Як же мені не плакати,— каже хлопець,— у нашого батька славне господарство, і той з нас двох його здобуде, хто приведе кращу молоду.
— Не плач,— мовить жаба,— ходімо зі мною!
Пішов він за нею. Приходять, аж там стоїть така гарна дівчина. Взялася жаба її одягати. Вдягла в пишні шовкові шати, а зверху накинула буденну вдяганку. Привів і старший свою молоду. В пишному багатому вбранні.
Батько й каже до старшого:
— А затанцюй-но, сину, із своєю молодою!
Як пішли вони в танець, спало з дівчини пишне вбрання, а під ним — така зашмарована одежина. Обернувся батько до меншого сина:
— Тепер ти затанцюй із своєю молодою!
Як почали вони танцювати, спала з неї буденна вдяганка, і зосталась дівчина в пишних шовкових шатах. Здивувався батько й каже до меншого сина:
— Твоє буде господарство!
Старший брат розгнівався на меншого й кричить:
— Тягнімо жеребки!
Але батько стояв на своєму:
— Буде, як я сказав! Господарство дістанеться меншому!