Текст:Про чоловiка, що ходив питати Сонця
Були собі чоловік і жінка, обоє старі ще й дуже бідні. Не мали вони нічого, тільки хатину, хлівчик та курку на обійсті, і то не знали навіть, де вона й несеться. Довго скрізь шукали яєць, аж надумав той чоловік піти спитатися про це в сонця. Він собі так розміркував: «Сонечко світить скрізь, усе знає, то, може, й нам скаже, де наша курка несеться».
Зібрався чоловік у дорогу, іде, йде, коли тут стоїть дика груша та й питає його: — Куди це ти йдеш? Чоловік каже: — Маю я одну курку, та не знаю, де вона несеться. Отож іду до сонечка спитати його. Груша й просить: — Ой, чоловіче добрий, прошу тебе, спитай там і про мене. Цвіту я щороку, а грушок ніколи на мені нема. Чоловік пообіцяв спитати сонечка й про це та й пішов далі. Аж тут у гаю стоїть хатина. Зайшов він до неї переночувати. Господиня й питається: — Куди це ти йдеш? Чоловік їй одказує: — Є в мене одна курка, та не знаю, де вона несеться. То оце йду до сонечка його запитати. Тоді просить і та жінка: — Ой, чоловіче добрий, прошу тебе, спитай там і про мене. Маю я дві дочки, обидві працьовиті, гарні, та не можу оддати їх заміж. Другого дня пішов чоловік далі в дорогу. Іде, йде, аж приходить до великої річки. Став і міркує собі, як би переправитись на другий берег. Аж тут показалась риба з води та й питає його: — Куди ти йдеш, чоловіче? Він їй одказує: — Є в мене одна курка, та не знаю, де вона несеться, от і йду до сонечка його спитати. Риба й просить: — Чоловіче добрий, прошу тебе, спитай там і про мене. Вся риба плаває, поринає аж на дно річки, а я все тільки зверху на воді і ніколи не можу пірнути до дна. Чоловік і каже: — Перевези мене через річку, то й спитаю. Риба перевезла його, він подякував їй та йде далі. Іде, йде, а сонечко пригріває дужче, світить щодалі ясніше, аж ось уже й кричить до нього: — Не підходь сюди ближче, бо тут так жарко, що згориш! Та я й так знаю, чого ти до мене йдеш. Слухай добре: курка твоя несеться на вершечку даху, на самому гребені й нанесла там аж дві копи яєць. Іди додому та й забери їх собі. А під тією грушею, що просила тебе дізнатися, чом вона не родить грушок, під її корінням закопані гроші—десять возів. Якщо ті гроші хтось викопає, груша одразу почне родити. Дівчат не можуть оддати заміж, бо як виносять вони сміття з хати, то кидають його навпроти сонця, а сонце такого не любить! Як перестануть так робити, то й женихів діждуться. А риба, що питала, чому не може пірнати на дно, пірне глибоко аж тоді, як з’їсть людину; та не кажи їй цього одразу, а вже як перевезе тебе на той бік, та ще й як трохи одійдеш, бо ще тебе з’їсть. Отепер ти вже все знаєш. Чоловік щиро подякував сонечкові, доземно вклонився та й пішов назад. Іде, йде і приходить до річки, а та рибина вже його чекає. Чоловік і каже їй: — Перевези мене на той бік, а коли я вже там буду, то й скажу тобі, про що дізнався. Риба й перевезла чоловіка, а він трохи одійшов від води та й кричить: — Тобі треба з'їсти людину, то тоді пірнеш на дно! Риба як скочить за ним, та чоловік був уже далеко. Вона тільки забилась у воді від люті. От прийшов він до тієї хатини в гаю та й сказав господині, як робити її дочкам, щоб повиходили заміж. Жінка так зраділа, хотіла його почастувати якомога краще, обдарувати, та чоловік за все подякував і рушив далі, бо дуже додому квапився. Іде, йде і дійшов до тієї груші в полі. Розказав і їй, що й як, вона й просить чоловіка, щоб він сам викопав скарб. От він викопав з-під її коріння гроші, а вона так і вкрилася грушками. Чоловік узяв коня й воза, набрав грошей та й повернувся додому. Відтоді зажили вони з жінкою багато. Яйця від своєї курки чоловік теж, звісно, знайшов на даху.