Текст:Спiвуча липка
Жили собі чоловік і жінка, і була в них донечка. Та не дійшла вона ще й літ, як померла мати. Прийшла якось дівчинка до своєї хрещеної, а та їй і каже: нехай, мовляв, твій батько зо мною одружиться.
— Я тебе дуже любитиму, щовечора буду тобі ніжки мити молоком!
От батько і взяв її за жінку. Першого вечора вона й справді помила своїй пасербиці ніжки молоком, а другого вже ні. На тому воно й стало.
З часом з'явилося у дівчинки чотири сестрички. Перша мала одне око, друга — двоє, третя — троє, а четверта — четверо.
Пасербиця робила в матері геть усю хатню роботу, ще й худобу пасла. Жене, бувало, пасти, то мачуха дасть їй окраєць черствого хліба й шматочок сухого сиру та й годі. Та все одно виросла з неї така гарна дівка, свіжа та рум'яна — куди там тим сестрам!
Мачуха спокою не мала — все хотіла довідатись, чого це її пасербиця така гарна. От послала вона свою дочку Однооочку пасти з пасербицею худобу. Пригнали вони на луки, Одноочка й каже сестрі:
— Заплети мене!
Заплітає дівка сестрі коси та все примовляє стиха:
— Засни, очко, засни!
Одноочка й заснула. Тут прийшла ряба корова й дала дівчині з одного рога пити, а з другого—їсти. Пригнали дівчата ввечері додому, мачуха й питає в Одноочки:
— Що бачила?
Але та не бачила нічого.
Другого дня мусила гнати з дівчиною худобу Двоочка.
Пригнали на луки, Двоочка й загадує:
— Заплети мене!
Плете дівчина їй коси, а сама все стиха:
— Засни, очко, засни друге!
Знов прийшла ряба корова й дала дівчині з одного рога пити, а з другого—їсти. Як стало смеркатись, дівчина сказала:
— Уставай, сестричко, женімо додому! Вдома питається мачуха Двоочки:
— Що бачила?
Але й ця не бачила нічого.
На ранок жене вже Триочка з дівчиною корів пасти.
Пригнали на луки, Триочка звеліла:
— Сядь, сестричко, та розчеши мені коси! Сіла дівка та й приказує;
— Засни, очко, засни, друге, засніть усі троє!
От знову прийшла ряба корова й дала дівчині з одного рога пити, а з другого—їсти. Надвечір будить дівчина сестру:
— Вставай, сестричко, час гнати додому! Вдома питається мачуха в Триочки:
— Що бачила?
Але й Триочка нічого не бачила.
Погнала з дівчиною пасти вже Чотириочка. Пригнали на луки, вона й каже:
— Сідай, сестрице, розчеши мене! Дівчина сіла біля неї та стихенька:
— Засни, очко, засни друге, засніть, усі троє! А за четверте й забула.
Тут прийшла ряба корова й дала дівчині з одного рога пити, а з другого—їсти. Троє очей міцно спали, зате четверте не спало й усе бачило. Увечері будить дівчина сестру:
— Вставай, сестричко, женімо додому! Вдома питає мати у Чотириочки:
— Що бачила? Та й розказує:
— Коли троє моїх очей заснули, прийшла ряба корова і дала сестрі з одного рога пити, а з другого—їсти. Мачуха страх як розгнівалася. Почала вона годувати рябу корову на заріз. Пасербиці довелось тепер сидіти вдома, їсти їй давали черствий хліб та сухий сир. Дуже журилася дівчина. Щодня ходила вона до своєї рябої корови й плакала. Одного дня корова каже:
— Сьогодні мене заріжуть. Попроси в мачухи мої нутрощі і вичисть. Там ти знайдеш кісточку. Закопай її в садку під своїм вікном. З кісточки виросте липка з скляними листочками, а під нею весело озиватиметься песик.
Дівчина зробила все, як загадала їй ряба корова. На ранок дивиться — аж під вікном стоїть липка з скляними листочками та бринить — співає. Під нею весело озивається песик, а коло неї з джерельця біжить вода. Біжить із джерельця в криничку, а в тій криничці дівчина мусила щодня прати білизну. Прала й прала, аж з рук у неї кров ішла.
Якось їхав повз той садок і криничку пишний пан. Побачив він дівчину, що прала білизну, й так вона йому сподобалася, що він хотів узяти її собі за жінку. Та мачуха й слухать про те не хотіла. Через тиждень пан приїхав знову і знову сказав віддати йому дівчину. Цим разом мачуха погодилася, але наказала своїм дочкам:
— Візьміть ланцюга й добре прикуйте липку! Дівчина перевдяглась, сіла в карету й поїхала з пишним паном. Аж тут липка зірвалася з ланцюга й собі вскочила до карети, а песик весело задзявкав і побіг слідком.
Через рік у молодої пані знайшовся синок. Дізналася про це мачуха й пішла її одвідати. А йдучи додому, сказала, що прийде знову. Другого дня вона справді прийшла й привела свою дочку Двоочку.
— Чи ти здорова чи слаба, дитино?— спиталася вона в молодої пані.
— Здорова, нівроку.
— То визирни у вікно, поглянь, як весело грають рибки в ставку!
Молода пані вихилилася з вікна, а люта мачуха й зіпхнула її у ставок. Вона пірнула і випливла качкою та й стала плавати ставком. Мачуха ж загадала Двоочці лягти в ліжко, а сама пішла додому.
Приїхав молодий пан додому та й питає цю нібито свою дружину:
— Чого це ти так змарніла? Може, нездужаєш?
— Ох, нездужаю,— одказує Двоочка. Стало йому її шкода.
Опівночі влетіла крізь вікно в кімнату качка, обернулась на молоду пані і, плачучи, заходилася купати свого синка.
Скупала й сповила, поклала в колиску, поцілувала й тяжко зажурилася:
— Моя липка не бринить, мій песик мовчить, а мій любий синочок ридма плаче. Дві ніченьки я ще приходитиму сюди, та й більше ніколи!
Промовила це смутна мати і знов полинула качкою на ставок.
На другу ніч знов прилетіла, обернулась на молоду матір, зробила купіль і викупала свого синка. А тоді сповила й укрила, поцілувала та й зажурилася:
— Моя липка не бринить, мій песик мовчить, а мій любий синочок ридма плаче. Одненьку нічку прийду сюди, та й більше вже ніколи.
І знов випурхнула качкою на став. А молодий пан сидів, сховавшись під завісою, і все те бачив. На третю ніч вона знов прилетіла, скупала синочка, сповила і гірко заплакала, примовляючи:
— Моя липка не бринить, мій песик мовчить, а мій любий синочок ридма плаче! Тепер я вже ніколи сюди не вернуся!
Аж тут вискочив її чоловік, що й цієї ночі заховався під завісою, схопив дружину, перш ніж вона обернулася на качку. Давай тоді вона його просити, та так жалібно:
— Пусти мене, серденько, пусти, поки не пізно!
— Не пущу!—скрикнув чоловік.
— Як розрубаєш одним ударом меча мій пояс,— сказала тоді дружина,— то залишуся з тобою.
Витяг молодий пан свого меча й розрубав її пояс. І враз стала перед ним молода його дружина, така гарна, як і була, й розказала йому, яке лихо заподіяла їй мачуха. На ранок звелів молодий пан привести мачуху й вибити її. Невдовзі вона й померла в ганьбі та неславі. З того часу мала липка знову забриніла, песик весело задзявкав, а синок радо всміхався.