Текст:Сірко
В одного чоловiка був собака Сiрко — тяжко старий. Хазяїн бачить, що з його нiчого не буде, що вiн до хазяйства нездатний, i прогнав його од себе.
Цей Сiрко никає по полю; коли це приходить до його вовк та й питає його:
— Чого ти тут ходиш ?
Сiрко йому вiдповiда:
— Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, я i ходжу тут.
Тодi вовк йому каже:
— А зробить так, щоб тебе хазяїн iзнов прийняв до себе ?
Сiрко каже:
— Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тобi вiддячу.
Вовк каже:
— Ну, гляди: як вийде твiй хазяїн iз жiнкою жать i вона дитину положить пiд копою, то ти будеш близько ходить коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я вiзьму дитину, а ти будеш однiмать од мене ту дитину, — тодi буцiмто я тебе iзлякавсь та й пущу дитину.
У жнива той чоловiк i жiнка вийшли в поле жать. Жiнка поклала свою маленьку дитину пiд копою, а сама i жне коло чоловiка. Коли це вовк бiжить житом, та за дитину — i несе її полем. Сiрко за тим вовком. Доганяє його. А чоловiк кричить:
— Гидж-га, Сiрко!
Сiрко якось догнав того вовка й вiiбрав дитину; принiс до того чоловiка та й оддав йому. Тодi той чоловiк вийняв iз торби хлiб i кусок сала та й каже:
— На, Сiрко, їж, — за те, що не дав вовковi дитину iз'їсти!
Ото увечерi йдуть iз поля, беруть i Сiрка.
Прийшли додому, чоловiк i каже:
— Жiнко, вари лишень гречанi галушки та сито їх iз салом затовчи.
Тiльки що вони iзварилися, вiн садовить Сiрка за стiл, та й сiв сам коло його, та каже:
— А сип, жiнко, галушки та будем вечерять.
Жiнка i насипала. Вiн Сiрковi набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб вiн не був голодний, щоб вiн часом гарячим не обпiкся!
Ото Сiрко i думає:
«Треба менi вiддячить вовковi, що вiн менi таку вигоду iзробив.»
А той чоловiк, дiждавши м’ясниць, оддає свою дочку замiж. Сiрко пiшов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:
— Прийди у недiлю увечерi до городу мого хазяїна, а я тебе покличу в хату та вiддячу тобi за те, що ти менi добро зробив.
Ото вовк, дiждавши недiлi, прийшов на те мiсце, куди йому Сiрко сказав. А в той день у того чоловiка було весiлля. Сiрко вийшов до його, та й увiв його в хату, та й посадив його пiд столом. Ото Сiрко на столi узяв пляшку горiлки, м’яса доволi й понiс пiд стiл. А люди хотiли ту собаку бить. Чоловiк каже:
— Не бийте Сiрка: вiн менi добро зробив, то я i йому добро буду робить, поки його й вiку.
Сiрко, що саме лучче на столi лежить, бере та подає вовковi. Обгодував i упоїв так, що вовк не витерпiв та каже:
— Буду спiвать!
Сiрко каже:
— Не спiвай, бо тут тобi буде лихо! Лучче я тобi подам пляшку горiлки, та тiльки мовчи.
Вовк, як випив ту пляшку горiлки, та каже:
— Отепер уже буду спiвать.
Та як завиє пiд столом … Тодi деякi люди повтiкали з хати, а деякi хотiли бить вовка. А Сiрко i лiг на вовковi, наче хоче задушити. Хазяїн каже:
— Не бийте вовка, бо ви менi Сiрка уб'єте!
Вiн сам iз ним упорається добре.
Ото Сiрко вивiв вовка аж на поле та й каже:
— Ти менi добро iзробив, а я тобi !
Та й розпрощались.