Текст:Чи за добро слід добром платити
То йде раз молотник молотити й зустрічає вовка. А вовк йому й каже:
— Гей, куди ти йдеш?
— Та молотити.
— І мішок у тебе є? Сховай мене в мішок.
— А чого мені тебе в мішок ховати?
— Бо за мною мисливці женуться, хочуть мене вбити. Порятуй мене, то я тобі віддячу. От молотник узяв його у мішок та й іде далі. А назустріч йому мисливці. Питаються:
— Чи ти не бачив вовка?
— А він каже:
— Ні!
Мисливці й пішли собі.
Тоді молотник вовкові:
— Ну, вже вилазь, мисливці вже пішли. Та й випустив його з мішка.
— Ну, як же ти мені тепер віддячиш?—питається.
— А ось як,— каже вовк,— із’їм тебе! Молотник йому:
— Оце так? За добро мені злом платиш? Вовк і каже:
— За добро ніхто добром не платить!
— Е-е, вовчику, постривай,—каже молотник.—Хай ось когось зустрінемо, що він на те нам скаже! От іде кривий, беззубий пес.
Молотник його й питає:
— Песику, чи правда, що за добро нічого ждать добра?
— А чого ти мене про це питаєш?— каже пес.
— Бо я оцього вовка врятував од смерті. Гнались за ним мисливці, а я його в оцей мішок сховав. А оце випустив, то він каже, що з’їсть мене.
— А що ж,—каже пес,—так воно й є. Як був я молодий, стеріг господареві і маєток, і худобу. А тепер, як несила моя злодіїв проганяти, то господар мене й вигнав. Еге ж, не жди за добро добра!
Вовк тоді до молотника:
— От бач, тепер я тебе з’їм!
— Е, ні,—каже молотник.—Ходімо далі, може, ще кого зустрінемо!
Аж іде старий, кривий кінь. Вони його й питають:
— Конику, скажи, чи за добро може сподіватись чоловік добра?
— Де там!—каже кінь.—Ніколи за добро добра не сподівайся!
— А чого?—питається молотник. А кінь і каже:
— Бо як був я молодий, любив мене господар. Тоді бігав я у кареті. А як постарів, мусив тягати воза і навіть молотарку. Зламала мені машина ногу, то хазяїн мене й вигнав. Тепер шукаю собі смерті! От вовк і знов каже молотникові:
— Бач, нічого за добро ждати добра! І кінь сказав те саме. Отепер я таки тебе з’їм.
— Е, ні,— каже молотник.— Ходімо, може, ще кого зустрінемо. Що він нам скаже. Коли йде лисичка. Молотник до неї:
— Лисичко, скажи, чи за добро чоловік може коли діждатись добра?
— А чого ти мене про це питаєш?— лисичка йому.
— Того,— каже молотник,— що йшов я з мішком молотити, а вовка хотіли вбити мисливці. Він мене дуже просив сховати його в оцей мішок, щоб мисливці не вбили. Казав, що за те мені добром віддячить. А як пройшли мисливці, випустив я його з мішка, а він хоче мене з’їсти. Ото я його й питаю, чи сміє він за добро платити злом.
Тут лисичка й каже, що вона не вірить, щоб вовк міг залізти в цей мішок. Мовляв, нехай молотник наставить мішка, а вовк хай туди влізе.
От вовк зараз-таки й упхався в мішок.
— Слухай, молотнику,—каже тоді лисичка,—зав'яжи оцього мішка, поклади на землю, візьми ціпа та й молоти, чи посиплеться з нього добро? Молотник так і зробив. А лисичка й каже:
— Отак-то воно на світі! Не тільки людина, а й вовк мусить за добро добром платити! Ото якби той молотник не зустрів лисички, мабуть би, вовк його й з світу звів!