Текст:Чудодiйний млинок

Материал из свободной русской энциклопедии «Традиция»
Перейти к навигации Перейти к поиску

Чудодiйний млинок



Автор:
Чешская народная









Язык оригинала:
Чешский язык





Було двоє братів, один бідний, другий багатий. Один хазяїн, другий наймит. Наймит мав шестеро дітей, от вони й вчащали до багатого дядька, чи не перепаде їм щось од нього, але дядько був скупий і жадібний, тільки лаяв дітей і докоряв їм.

От якось заколов він кабана. Бідний брат думає: піду до нього, чи не дасть він мені тельбухи. Приходить, та ще й не просив нічого, а брат уже й напався: — Знов тебе нечистий несе? — Не несе, брате,— каже бідний,— я сам іду й прошу тебе, дай мені якийсь шматок, щоб було чим душу закропити з дітьми. — Ніж тобі давати,— урвав багач,— краще бісові до пекла гостинця пошлю. — Брате,— каже бідний,— давай того свого гостинця, я понесу його пану чортові. Брат одрубав шматок м'яса, простяг йому половину та: — На ось і йди з моїх очей. Подякував бідний та й пішов. Іде дорогою й думає: буде мені з дітьми свято. Ішов отак, ішов, аж дивиться, що заблудився, не туди зайшов. Повернувся й пішов другою дорогою. Коли бачить, що й та його не виведе куди треба. Кидався він то сюдою, то тудою, і все дарма — додому ніяк не втрапить. — Піду, куди очі бачать,— сказав собі та й пішов. От набрів на вузьку стежку в полі. Коли зустрічає мисливця, а той його й питає: — Чоловіче, що ти несеш і куди йдеш? — Несу гостинець дідькові до пекла, мій брат йому шле, але ніяк не втраплю, заблудився. Тоді той вертається, щоб йому дорогу показати. Ідуть вони горами й лісами. От провідник і каже: — Іди отією стежкою, то не заблудиш. Прийдеш до скелі, побачиш залізні двері, постукаєш, тобі й відчинять. Як спитається люципер, що ти хочеш за свою послугу, не проси нічого, тільки іржавий млинок для кави, що в пеклі за дверми стоїть. Сказав, повернувся й пішов, кинувши наймита самого. От увійшов бідняк тими залізними дверми до пекла. Коли бачить — там вельзевул — найстарший чорт — на ланцюзі коло стовпа, та й віддав йому м'ясо. — Це мій брат тобі гостинця шле. Зрадів дідько, що він у господаря в більшій ласці, ніж брат-наймит, і сказав: — А що ти хочеш за цю послугу? Золота чи срібла, проси, чого хочеш, я тобі все дам. — Дай мені отой іржавий млинок,— каже наймит. Люципер не хоче, каже: — Вибери щось краще, млинка я тобі не дам. А наймит таки стоїть на своєму. Мусив люципер віддати йому млинка. Узяв бідняк млинка й пішов додому. Коли наздоганяє його той, що показав йому до пекла дорогу. — Стривай,— гукає,— скажу тобі, яку силу має млинок. Про що ти тільки подумаєш і чого собі забажаєш, те він тобі й намеле. Та ось що не забудь: як схочеш, щоб перестав молоти, то крутни тричі назад і скажи: «Годі!» Приходить бідняк додому й розказує жінці про свою пригоду, і млинок показує. Вона схотіла побачити, чи так воно, як він каже. Взяла млинок та й стала молоти, примовляючи: — Мели, млиночку, двадцятки! Тут і посипались двадцятка за двадцяткою. З того часу покинула їх біда й злидні. Як треба чогось, вони до млинка, то він їм і намеле. Наймитові діти вже не ходили до дядька, та й сам наймит більш нічого не просив у того немилосердного дуки. А дуці аж нудно, що брат до нього не ходить. Надто ж те його гнівило, що звідусіль тільки й чув він, яке-то багатство і які достатки тепер у братовій хаті. Та й не стерпів дука, пішов сам до брата. Приходить і справді в усьому бачить достаток, та й питає: — Скажи мені на милість, брате, як це ти забагатів? Брат-наймит усе й розповів йому, приніс млинок і став молоти. Що тільки загадає, млинок йому й змеле. От дука й каже: — Дай мені цей млинок, брате, а я тобі віддам усе своє господарство, й сам поїду далеко за море, в чужий край. Наймит подумав: «Господарство й маєток — неабищо!» — Дам тобі млинок за господарство!—каже. Прийняв господарство від брата-хазяїна, що чужина була йому миліш за батьківщину, й поїхав той аж за море. Сів на корабель, що плив до заморських країв. Узяв собі, що треба було в подорож. А про сіль і забув, то покладався на млинок. От уже в морі не вистачило їм солі, й почав він молоти на млинку. Сіль собі сиплеться: вже її ціла бочка, уже дев'ять бочок, уже її хтозна й скільки, а вона знай сиплеться та й сиплеться. Забув дука тричі назад покрутити, от млинок собі й молов ту сіль, аж поки корабель пішов на дно, вони всі й потонули.